Кореляційні обґрунтування церковного і канонічного права

Українська Церква (особливо давня сільська) є надійним джерелом природно-надприродної канонічності, істини, справедливості та особливого національного світобачення. Церква століттями здійснювала духовну єдність роду українського, нашої доленосної нації, оскільки глибоко поглинула у природні закони, увібрала у себе їхню мудрість, сприяла регулюванню дій Всесвіту.
Церква є духовною безпекою держави. Адже у природних законах відсутні суперечності, протиріччя, неузгодженості, розриви тощо і побудоване канонічне право на цих нормах для Церкви є гармонійним догматом для тіла, душі і духу. Будь-яке право, крім надприродного (воно надчуттєве, абстрактне, не перевірене досвідом), обов’язково є витвором людини: апостолів, святих отців, єпископів, ченців.
Різні догматичні версії, конотації церковного права підтверджують різносторонні підходи до формування відповідної дефініції.
Кожна авторська дефініція є своєрідним щаблем духовної, ліствиці приставленої Богом, котрою ми будемо намагатися до небес сходити. Церковне право допомагає підніматися по щаблях як зростання по вірі, але від спокус не захищає. Цю захисну функцію здійснює канонічне право, яке є методологічним для церковного права. Тобто канонічне право вказує духовний, трансцендентальний напрям розвитку церковного права.