Заходи щодо забезпечення інституційної незалежності судової влади

Анотація.  Відповідно до міжнародно-правових стандартів в Україні незалежність судді гарантується Конституцією (частина перша статті 126). Вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється (частина друга статті 126 Конституції України). Також у частині першій статті 129 Основного Закону України вказано, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Інституційна незалежність судової влади імпліцитно втілена на рівні тексту Конституції України, крім наведених вище норм, також у частині першій статті 6 (державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову), частині першій, другій статті 8 (в Україні визнається і діє  принцип верховенства права).

Крім того, зміст статей 128, 129-1, 130, 130-1, 131 Основного Закону України дає науковцю підстави для висновку, що інституційна незалежність судової влади також гарантується визначеними на конституційному рівні незалежною процедурою призначення судді на посаду, обов’язковістю судового рішення, забезпеченням належного матеріального утримання суддів та фінансуванням судової системи, незалежними механізмами добору суддів та притягнення їх до дисциплінарної відповідальності, самостійністю суддівського самоврядування та врядування.  Наведені конституційні гарантії незалежності судової влади конкретизуються на законодавчому рівні – у першу чергу, в Законі України «Про судоустрій і статус суддів», більшість статей якого тією чи іншою мірою дотичні до принципу незалежності суддів, крім того, цьому питанню окремо присвячена стаття 6 Закону.

Маємо наголосити, що незалежність судової влади є необхідною засадою цивілізованого суспільства, реальне забезпечення якої у свою чергу є обов’язковою умовою побудови правової демократичної держави – в сучасному світі є аксіомою, яка не потребує жодної додаткової аргументації.    Незалежність судової влади ми розглядаємо як явище, обумовлене внутрішніми та зовнішніми чинниками. Внутрішній аспект незалежного суду може мати багато складників, але, в першу чергу, він ґрунтується на моральних устоях та етичних нормах конкретної людини – судді. Тут поняття незалежності дуже тісно переплітається із такими категоріями як неупередженість, безсторонність та справедливість, позначаючи у кінцевому результаті певний спосіб мислення. Адже очевидно, що одні і ті самі обставини  кожна людина сприймає індивідуально, через призму власних уявлень про світ. Конкретні чинники, які хтось залишить поза увагою (наприклад, висловлювання, коментарі колег, публікації тощо), для іншого можуть мати визначальний вплив на формування ставлення до певної людини чи певної ситуації, тому відсутність моральної зрілості особи, які здійснює правосуддя, може звести нанівець конституційно та законодавчо закріплені гарантії незалежності судді. Підкреслимо, що внутрішня незалежність в описаному вище контексті – це власний обов’язок кожного носія судової влади – судді, який походить із морально-етичних якостей конкретної особи і обумовлює відповідні результати його діяльності. Зовнішнім чинником, який забезпечує розгляд та вирішення справи незалежним суддею, є незалежність судової влади як одна із основних цінностей сучасної демократичної держави, як ознака відносин судді (конкретного носія судової влади під час здійснення своїх посадових обов’язків) із будь-якими суб’єктами.

Стверджується, що інституційна незалежність судової влади є складним та багатогранним явищем, оскільки її слід розглядати як недопущення будь-якого неправомірного стороннього впливу на судову владу, повноцінну її автономність від інших гілок влади, що не лише означає невтручання у функцію правосуддя, а й передбачає дотримання суддівської незалежності в усіх її аспектах, проявах, гарантій незалежності та недоторканності суддів у повному обсязі. Така незалежність є універсальною у конституційно-правовому вимірі з огляду на її значущість як істотної вимоги принципу поділу влади, верховенства права та права на судовий захист. Сьогодні, як переконує аналіз останніх тенденцій у практиці Суду щодо захисту суддівської незалежності, порушуються не окремі гарантії суддівської незалежності, а відбулося втручання в інституційну незалежність судової гілки влади в Україні як незалежного арбітра з-поміж інших гілок влади через впровадження сукупності законодавчих змін щодо національної судової системи, які посягнули на її конституційно-визначену структуру та ключові гарантії незалежності суддів (принцип незмінюваності суддів, їх належне матеріальне утримання, забезпечення самостійності суддівського врядування). Це засвідчує наявність ознак кризи у взаємовідносинах між законодавчою та судовою гілками влади, що підриває довіру суспільства до останньої, суперечить конституційним принципам поділу влади, верховенства права, нівелює право на судовий захист, ослаблюючи конституційний правопорядок загалом.