Стаття присвячена проблемі ідентифікації основних засад адміністративно-правового забезпечення діяльності судових органів як суб’єктів захисту права громадян на безпечне для життя та здоров’я довкілля в Україні.
У статті розглядаються аспекти узагальнення проблем у сфері доброчесності суддів в сучасних умовах політико-правової реальності.
Доброчесність суддів є основою для забезпечення громадянських прав і свобод, а також для виконання важливої ролі суддів у забезпеченні справедливого суспільства. У контексті судової реформи в Україні доброчесність суддів виступає як стратегічний інструмент забезпечення незалежності та прозорості судової системи, сприяє зміцненню довіри громадян до судової влади та підвищенню авторитету суду у суспільстві.
У статті проаналізовано принципи правосуддя як основу функціонування судової системи. Зазначено, що упродовж останніх років збільшився науковий інтерес до гарантій реалізації конституційного права кожного на судовий захист, а також теоретичних основ і принципів (засад) здійснення правосуддя. Підкреслено, що конституційна модель державної влади, яка здійснюється на основі поділу самостійних органів законодавчої, виконавчої та судової влади, зумовила нові стимули розвитку українського суду в загальній системі органів державної влади.
У статті проаналізовано правовий статус інституту присяжних у кримінальному судочинстві України. Зазначено, що після здобуття незалежності система правосуддя України фактично перебуває у стані постійного реформування. Внаслідок реформи 2016 року внесено зміни до Конституції України щодо правосуддя, ухвалено нову редакцію Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
У статті здійснено загальнотеоретичний аналіз діяльності судів, порушено проблематика правосуддя та діяльності Вищої ради правосуддя в сучасний період воєнного стану в Україні. Розглянути особливості діяльності Вищої ради правосуддя, як єдиного державного органу, що покликаний вносити подання про призначення судді на посаду, ухвалювати рішення стосовно порушення суддею чи прокурором вимог щодо несумісності, ухвалювати рішення про звільнення судді з посади, надавати згоду на затримання судді чи утримування його під вартою.
У статті проаналізовано множинність підходів до розуміння поняття “правосуддя” з теоретико-правової, філософсько-правової та соціологічно-правової точок зору. Зазначається, що правосуддя та судочинство – не тотожні категорії, оскільки правосуддя є ширшим поняттям, аніж судочинство, і включає останнє. Водночас судочинство не завжди гарантує винесення правосудного рішення. Тому поняття правосуддя та судочинство – не тотожні, адже не будь-яке рішення суду є правосудним.
Досліджено законодавство, яке регулює участь адвоката у цивільному процесі України. Проаналізовано діяльність адвокатів як правового інституту, який стоїть на захисті прав громадян і відображає стан і рівень демократії в країні. Від того, наскільки він стабільний, має чітку організацію, керується законами та є захищеним, значною мірою залежить упевненість кожного члена суспільства у своєму добробуті, в успішності підприємницької діяльності.
Проаналізовано глобалізацію у правовій площині. Особливу увагу приділено проблемі впливу глобалізації на взаємодію міжнародного, європейського і національ¬ного правопорядків. Окремо проаналізовано діалог судових інстанцій різних правопорядків у аспекті аргументації їх рішень. Зроблено висновки щодо формування глобального міжнародного правопорядку, посилення регіональних (наднаціональних) правопорядків, вплив глобалізації на правосуддя.
Актуалізуються два поняття у їхньому філософсько-правовому розрізненні: “правосуддя” та “судочинство”, які викликають щонайбільше дискусійних дебатувань
серед теоретиків і практиків. З цією метою переглянуто теоретичну аргументацію відомих учених, конституційні положення щодо судочинства і правосуддя для визначення сучасних підходів до трактування вказаних понять, їхніх суттєвих семантичних відмінностей.
Звернуто увагу на визначальні аспекти змін до Конституції України (щодо правосуддя) в контексті повноважень судових органів. Виділено позитивні та негативні підходи на шляху реалізації судової реформи. Проаналізовано напрями удосконалення конституційних нововведень щодо окремо взятого суб’єкта.