Юридична превенція у контексті широкого та вузького розуміння

Стаття присвячена розгляду теоретичних підходів до визначення терміна «юридична превенція» у контексті широкого та вузького розуміння. Досліджено різні наукові підходи до визначення терміна «юридична превенція» з погляду на кримінальне, кримінальне процесуальне, цивільне, адміністративне законодавство, законодавство про працю. Розкривається сутність поняття «юридична превенція» як профілактика, запобігання та підкреслені всі основні аспекти, пов’язані з нормативно-правовим регулюванням щодо правового явища, яке досліджується. Звертається увага на те, що в превенції злочинності та правопорушень, вкрай актуальним постає питання методів, завдяки яким реалізовуються профілактичні дії.
Наголошено на тому, що в юридичній літературі відсутня єдність у питанні сутності юридичної превенції. Одні вчені стверджують про превентивну функцію юридичної відповідальності, інші вважають за можливе виділити превентивну функцію права. Натомість, підкреслено, що юридична превенція явище багатопланове та багатоаспектне, однак, зауважено, що її не можна зводити лише до функції права.
Вказано, що юридична превенція проявляється у вигляді техніко-юридичного інструментарію: використання в нормативних актах термінології, пов’язаної з попередженням (терміни «припинення», «запобігання»); використання переліку (в Кримінальному процесуальному кодексі України, використовується перелік запобіжних заходів); використання виключення (випадки початку проведення оперативно-розшукових заходів без наявного судового рішення в порядку винятку).
Акцентовано на тому, що в науці адміністративного права адміністративна превенція як юридичне поняття і органічна частина теорії адміністративного права розглядається з таких позицій, як: профілактика негативної соціальної поведінки суб’єктів і суспільно небезпечних наслідків, що здійснюється в установленому законом порядку; форма реалізації права; систематизована група заходів адміністративно-правового примусу; як метод державного управління; сукупність певних юридичних норм (правил поведінки), тобто, субінститут, який носить комплексний характер з переважанням адміністративно-правових норм, що встановлюють певну систему примусових заходів і умов застосування; правовідносини вертикального характеру, що припускають юридичну нерівність суб’єктів, пануючого або керуючого суб’єкта та підвладної фізичної або юридичної особи, тобто, керованого суб’єкта).