Системи поводження з дітьми, які мають проблеми із законом, існують вже більше ніж століття, починаючи зі створення окремих установ для неповнолітніх правопоруш ників та дітей “групи ризику”. Незабаром було прийнято низку нормативно-правових актів. Хоча від початку діяли різні моделі, переважав підхід, орієнтований на забезпе чення благополуччя дитини, тобто забезпечення її найвищих інтересів. Цей підхід осно ваний на концепції втручання у найвищі інтереси дітей, у центрі уваги перебувають їх потреби, а не вчинки, він оснований на залученні соціальних працівників для сприяння суду в питаннях, що входять до їхньої професійної компетенції. Найчастіше навколо таких систем правосуддя щодо дітей існують соціотерапевтичні та освітні установи для реабілітації та реінтеграції неповнолітніх правопорушників чи тих, хто ризикує ними стати. Інші системи правосуддя у справах неповнолітніх, які можна вважати характер ними, ґрунтуються на системі судочинства, яка більше нагадує систему кримінального правосуддя для дорослих, або адміністративні комісії, або інші неформальні процеси судочинства.
У деяких країнах не передбачено жодних (або передбачено дуже мало) спеціальних норм щодо неповнолітніх правопорушників. Внаслідок цього існують величезні відмін ності в формах і типах судів, служб та установ, що становлять систему правосуддя у справах неповнолітніх.
Основним аспектом щодо дітей, які перебувають у конфлікті із законом, є те, що в кримінальних процесах, зважаючи на їх вік і незрілість, їм призначають окремий ре жим, відмінний від застосовуваного щодо дорослих правопорушників. Передумовою для цього є особлива вразливість та обмежені можливості дітей, процес розвитку яких ще не завершився. Не тільки будь-які дії повинні оцінюватися відповідно до стандартів забезпечення найкращих інтересів дитини, але й сама система має чуйно реагувати на потре би дитини в догляді, пов’язані з її розвитком, з метою забезпечення реінтеграції дітей у суспільство як законослухняних громадян. Тому система правосуддя у справах неповно літніх повинна концентрувати увагу не тільки на вчиненому правопорушенні, а й на корінних причинах його вчинення, а також на конкретних обставинах кожної дитини.
1. Вакуленко О. (2008). Соціальна адаптація неповнолітніх та молоді, які повертаються з місць позбавлення волі. Соціальна робота в Україні: теорія і практика.
2. Кібиш А. І. Ресоціалізація неповнолітніх засуджених та її особливості в країнах Східної Європи. URL: http://gisap.eu/ru/node/1350.
3. Кривоченко Л. (1969). Проблеми ефективності покарання застосованого до неповнолітніх правопорушників. Радянське право. № 2. С. 43–47.
4. Кримінальне право України. Загальна частина : підручник у 2-х т. (рек. МОН України) / Ю. В. Александров, В. І. Антипов, М. В. Володько, О. О. Дудоров та ін. ; за ред. М. І. Мельника, В. А. Кли менка. 5-те вид., переробл. та допов. Київ: 2016. 744 с.
5. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. (із змінами та доповненнями). Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text
6. Меркулова В. О., Гритенко О. А. Проблеми осудності, неосудності, обмеженої осудності за кри мінальним законодавством країн романо-германської правової системи. Південноукраїнський правничий часо пис. 2014. № 1. С. 46–50.
7. Мирошниченко Н. (2013). Вікова осудність неповнолітніх у кримінальноправовій доктрині Украї ни: автореф. дис. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія ; кримінально виконавче право. Одеса. 20 с.
8. Пенітенціарна система та права людини: правовий посібник / О. О. Федорук, І. С. Яковець, О. А. Бондаренко. Київ: Асоціація УМДПЛ, 2017. 256 с.
9. Стаднік В. (2017). Виконання покарання у вигляді позбавлення волі щодо неповнолітніх: дис. канд. юрид. наук. Львів. 262 с.