покарання

Наукову статтю присвячено видатному науковцю ХХ ст. та професору університету Яна Казимира (тепер Львівського національного університету імені Івана Франка) - Ю. Макаревичу.  Будучи обраним на першому засіданні відділу кодифікації кримінального законодавства 12 листопада 1919 року у приміщенні Найвищого Суду, шляхом таємного голосування віце – головою, Ю. Макаревич, став промотором усієї роботи з кодифікації кримінального законодавства міжвоєнної Польщі.

Дана стаття присвячена розробці нового Пенітенціарного кодексу як цивілізованої моделі законотворення у пенітенціарній сфері України шляхом трансформаційного переходу Кримінально-виконавчого кодексу України до Пенітенціарного кодексу. У ній викладені основні положення, переваги і дискусійні моменти, які стануть у нагоді при реформуванні пенітенціарної системи України і розробці нового Пенітенціарного кодексу. У статті наглядно показано комплексне системне доктринальне бачення  та розуміння створення в Україні Пенітенціарного кодексу.

Кримінологічний аналіз неповнолітніх, які отримують покарання без ізоляції від суспільства, є важливим аспектом дослідження сучасної кримінальної політики. Такий підхід спрямований на мінімізацію негативного впливу кримінальної відповідальності на неповнолітніх правопорушників і водночас забезпечення їхньої соціальної реабілітації.

У статті розкрито законодавчі новели забезпечення трансформації кримінально-виконавчої системи України у пенітенціарну систему нового типу шляхом вирішення таких питань, як: достовірність потреби у розробці трансформації кримінально-ви­конавчого законодавства України у пенітенціарне законодавство і характеру її на­слідків; оцінка причин недостатньої ефективності правового забезпечення діяльності органів і установ виконання покарань Міністерства юстиції України; постійна модер­нізація кримінально-виконавчої системи України як правовий інструмент транс­фор­мації кримінально-виконавчої системи

У статті досліджуються види покарань, які можуть бути застосовані до непов­но­літніх згідно з Кримінальним кодексом України. Зазначається, що стаття 51 КК України містить загальний перелік покарань, тоді як стаття 98 встановлює спеціальну підси­стему покарань для неповнолітніх, до якої входять: штраф, громадські роботи, виправні роботи, арешт та позбавлення волі на певний строк.

У статті розкрито поняття та правова природа інституту звільнення від покарання та його відбування покарання, оскільки цей інститут тісно пов’язаний як з метою покарання, так і з завданнями кримінальної відповідальності загалом.

Вітчизняна кримінально-правова політика орієнтована на створення та забезпечення ефективного функціонування системи заходів правового впливу на протиправну поведінку людини. Основним кримінально-правовим наслідком у цих відносинах постає кримінальна відповідальність, а найпоширенішою формою її втілення залишається покарання.

У сучасному правозастосовчому процесі особлива увага надається питанням кри мінальної відповідальності неповнолітніх. Це зумовлено неодмінністю забезпечення їх прав та інтересів, а також сприяння їхньому виправленню та соціальній реабілітації. Ця наукова стаття розглядає систему призначення кримінальних покарань для неповно літніх осіб. Автор проводить аналіз законодавства, практики та принципів, що визна чають умови кримінальних покарань для цієї категорії осіб.

Системи поводження з дітьми, які мають проблеми із законом, існують вже більше ніж століття, починаючи зі створення окремих установ для неповнолітніх правопоруш ників та дітей “групи ризику”. Незабаром було прийнято низку нормативно-правових актів. Хоча від початку діяли різні моделі, переважав підхід, орієнтований на забезпе чення благополуччя дитини, тобто забезпечення її найвищих інтересів.

Неповнолітні, які вчинили кримінальні правопорушення, є предметом пильного спостереження для кримінологів, правозахисників та суспільства загалом. Одним із конкретних аспектів є судова практика, за допомогою якої неповнолітні можуть бути засуджені до певних видів покарань без ізоляції від суспільства, таких як умовне покарання, штраф, громадські та виправні роботи. Ця практика має переваги і недоліки, які потрібно враховувати із кримінологічного погляду.

Питання про сувору диференціацію відповідальності і покарання в юридичній літературі виникло на рубежі 50–60-х років. Законодавство ж узагалі до 1958 р. не розглядало кримінальну відповідальність окремо від покарання. В Засадах 1958 року і Кримінальному кодексі УРСР 1960 року з'явилася стаття, що передбачає підстави звільнення від кримінальної відповідальності і від покарання. Це стало підтвердженням того, що законодавець не ототожнює кримінальну відповідальність і покарання, а йде шляхом розмежування зазначених понять.