покарання

Система поводження з дітьми, які мають проблеми із законом, існують вже більше століття, починаючи зі створення окремих установ для неповнолітніх правопорушників та дітей «групи ризику», за яким незабаром було прийнято низку  нормативно-правових актів. Хоча з самого початку діяли різні моделі, переважним був підхід, орієнтований на забезпечення благополуччя дитини, тобто забезпечення її найвищих інтересів.

Неповнолітні, які вчинили кримінальні правопорушення, є предметом пильного спостереження для кримінологів, правозахисників та суспільства в цілому. Одним з конкретних аспектів є судова практика, за допомогою якої неповнолітні можуть бути засуджені до певних видів покарань без ізоляції від суспільства, таких як умовне покарання, штраф, громадські та виправні роботи. Ця практика має свої плюси та мінуси, які потрібно враховувати з кримінологічної точки зору.

Питання про сувору диференціацію відповідальності і покарання в юридичній літературі виникло на рубежі 50–60-х років. Законодавство ж узагалі до 1958 р. не розглядало кримінальну відповідальність окремо від покарання. В Засадах 1958 року і Кримінальному кодексі УРСР 1960 року з'явилася стаття, що передбачає підстави звільнення від кримінальної відповідальності і від покарання. Це стало підтвердженням того, що законодавець не ототожнює кримінальну відповідальність і покарання, а йде шляхом розмежування зазначених понять.

Принципи призначення покарання є окремою категорією кримінального права. Думки науковців щодо визначення поняття принципів призначення покарання та їх видів розходяться. Конкретний вичерпний перелік видів таких принципів сформулювати неможливо. Їх може бути безліч. Проте, в кримінально-правовій літературі всі дослідники проблеми призначення покарання обов’язково включають до видів принципів призначення покарання принцип справедливості.

З’ясування соціально-психологічного аспекту особи завжди передбачає дослідження закономірностей формування певної внутрішньої структури особи та виконання нею функції регулятора поведінки. Формування цієї структури особи відбувається поступово з моменту її народження під впливом різноманітних факторів.

Щоб бути суб’єктом будь-якого суспільного відношення, людина повинна досягти певного рівня психофізичного та соціального розвитку, який дасть їй можливість усвідомлювати та керувати своєю поведінкою, а отже і нести відповідальність за неї.

У статті доведено, що запорукою досягнення мети покарання, в кожному окремому випадку, повинно бути дотримання загальних правил і алгоритмів призначення покарання (в повній їх сукупності), які передбачені в Кримінальному кодексі України. Відтак, положення статті 65 Кримінального кодексу України виокремлюють окремі засади призначення покарання.

Стаття присвячена характеристиці злочинної організації як форми співучасті.

Констатовано, що кримінального-правовій доктрині протягом тривалого часу відома розглядувана форма співучасті, утім правознавців або бачили таке формування в якості одного з різновидів організованої групи,  або ж виокремлювали її як окрему форму співучасті. Деякі автори взагалі мають сумніви стосовно доцільності існування такого інституту. У зв’язку з цим виникає багато проблем щодо суті й змісту поняття злочинної організації та її основних ознак, що породжує безперервні дискусії серед вчених.

Стаття присвячена характеристиці злочинної організації як форми співучасті.

Організована злочинність – це негативне соціальне явище, яке породжене суспільними відносинами, що виникають у результаті людської діяльності.

Розглянуто у науковому розумінні природу та гуманність довічного ув’язнення. У статті уточнено поняття довічного позбавлення волі відповідно до наявних правових та наукових джерел, які мають концептуальний характер: “ Довічне ув’язнення - найтяжчий захід примусу із основних видів покарання, який згідно зі ст. 64 КК України встановлюється за вчинення особливо тяжких кримінальних правопорушень і застосовується лише у спеціально передбачених випадках відповідно до цього Кодексу, якщо суд не вважає за можливе застосувати покарання у виді позбавлення волі за певний строк.

Стаття присвячена співвідношенню понять “загальні засади призначення покарання” та “принципи призначення покарання”. У кримінальному праві паралельно використовуються поняття “загальні засади призначення покарання” та “принципи призначення покарання”. На перший погляд ці поняття здаються тотожними. Принципи часто визначають через загальні засади, і навпаки – загальні засади через принципи. Поширеною у юридичні літературі є позиція, згідно з якою загальні засади мають своїм джерелом окремий принцип призначення покарання чи їх сукупність.