Анотація. З’ясовано, що мотиви злочинної поведінки особи – це психо-соціо-
кримінологічні спонукальні властивості, що спрямовують діяльність людини в
протиправну площину з метою реалізації особистісних прагнень та неправомірної
поведінки.
Злочинну поведінку особа може мотивувати безліччю причин і обставин, але, всі
вони, окрім, стану афекту, не повинні бути виправданням для такого діяння, хоча й у
певних ситуаціях можуть стати обставинами, які пом’якшують покарання. Для
визнання мотиву обтяжуючою, або ж пом’якшуючою обставиною потрібно визначити
наскільки об’єктивним і свідомо-вольовим було рішення особи про вчинення злочину,
адже мотиви вчинення певних дій характеризують психологічну сутність особи.
Наголошено, що не можливо сформувати виключну класифікацію мотивів
злочинної поведінки особи, адже цивілізаційний розвиток людства формує нові сфери
соціальної діяльності в яких особа реалізує свою правомірну і, на жаль, неправомірну
поведінку. Злочинна діяльність характеризується мотиваційними особливостями. В
юриспруденції визначають ряд особливостей та сутнісних підходів до визначення
мотиву злочину. Концептуальні основи розуміння мотивів злочинної поведінки
обґрунтовуються психологічними і соціальними чинниками.
Зазначено, що потенційно кожна людина може в певний час і за певних обставин
вчинити правопорушення. Важливо розуміти мотивацію, зовнішні та внутрішні
чинники, що вплинули на людину. Саме тому, кримінально-правова теорія і практика
взаємодіє з юридичною психологією, послуговуючись концептуальними теоріями розвитку особистості і мотивації формування її поведінки. Така взаємодія дозволяє
максимально уникати прийняття необґрунтованих висновків та рішень щодо мотивації
злочинної поведінки особи.
Акцентовано увагу на тому, що формування особистості людини і її правової
поведінки складний процес, що триває протягом життя і бере початок в ранньому
дитинстві. Якщо особа зазнала впливу неправомірного середовища, то, звісно, що її
мотиваційні ціннісні орієнтири будуть максимально тяжіти до протиправної
самореалізації. Важливо пам’ятати, що не варто таврувати особу через те, що вона
вчинила неправомірні дії, а навпаки, сприяти тому, щоб мотиваційні чинники
поведінки спрямовувалися у правомірне русло.
1. Дудоров О. О., Хавронюк М. І. (2014). Кримінальне право: Навчальний посібник. За заг. ред. М. І. Хавронюка. К. : Ваіте. 944 с.
2. Кудінов Д. В. (2014). Формування навчальної та професійної мотивації студентів. Педагогіка формування творчої особистості у вищій і загальноосвітній школах. No 35(8). С. 229–236.
3. Пенькова О. І. (2020). Мотивація особистості: соціально-психологічна сутність. Актуальні проблеми психології. Том 9, випуск 13. С. 285–292.
4. Очеретянко С. І. (2019). Мотив. Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс]. К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України. https://esu.com.ua/article-68737
5. Фоменко М. В. (2021). Кримінально-правове значення мотиву: аналіз наукової думки. Вісник Кримінологічної асоціації України. No 1(24). С. 43–49.
6. Гупалюк А. С. (2021). Характеристика мотиваційного процесу особи злочинця. Прикарпатський юридичний вісник. Випуск 4(39). С. 47–50.
7. Лук’яненко С. В. (2023). Система чинників формування особистості злочинця. Вісник Кримінологічної асоціації України. Том 30. No3. С. 99–105.
8. Поняття мотиву та мети злочину. (2020). Вища освіта в Україні. URL: https://osvita.ua/vnz/reports/law/9594/ (Дата звернення 02.09.2024).
9. Землянська О. В. (2019). Особливості мотивації злочинної поведінки особистості. Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. Психологічні та педагогічні проблеми професійної освіти та патріотичного виховання персоналу системи МВС України. Харків. С. 129–131.
10. Михайлов О. Є. (2012). Кримінологія. Навчальний посібник. К. : Знання. 565 c.