Австрійські реформи освіченого абсолютизму в Галичині: соціально-економічні та правові трансформації селянства наприкінці XVIII ст.

Актуальність зазначеної у заголовку проблеми зумовлюється потребою осмис­лен­ня не лише минулого, але й сучасних викликів у сфері правової, соціальної та еконо­мічної, а також культурної політики. Австрійські реформи в Галичині XVIII ст. мають велике історичне значення, оскільки істотно вплинули на подальший розвиток регіону, його соціально-економічну структуру та культурний ландшафт. Вважаємо, що їх наслідки й сьогодні опосередковано проглядаються в певних ознаках розвитку освіти, культури та ідентичності місцевого населення. До того ж аналіз соціальних трансформацій, пов’язаних з реформами, дає змогу краще зрозуміти взаємозв’язок між владою, суспільством та економікою, що має важливе значення для сучасного розу­міння політичної і соціальної динаміки.

Звідси мета статті, методологічну основу якої становить діалектичний метод пізнан­ня суспільно-політичних і правових явищ та процесів, полягає в означенні й аналізі впливу реформ “освіченого абсолютизму”, здійснених австрійською владою у XVIII ст. на галицьке селянство, а ширше – західних українців загалом.

Стверджується, що австрійські реформи у Галичині XVIII ст. основувалися на ідеях освіченого абсолютизму як політики досягнення у державі загального добробуту та соціального спокою. Підкреслюється їх спрямування, з одного боку, на уніфікацію законодавства, створення єдиної системи правосуддя, розбудову освіти та сприяння релі­гійному миру. А з другого, – на зміцнення контролю держави передовсім над земель­ними ресурсами та регулювання відносин між землевласниками і селянами. Акцен­тується на тому, що означені лінії реформування об’єктивно найперше позначилися на становищі українців – у Речі Посполитій вони перебували в стані чи не найбільш упослідженої національної (етнічної) спільноти. Наголошується на тому, що потреба досягнення соціального спокою в державі разом з духом Просвітництва в монархії першочергово вимагали полегшення життя селянства – найбільш численної соціальної верстви в імперії. Обґрунтовується теза про те, законодавча діяльність австрійських монархів-“просвітителів” провадилася в напрямку якісних змін у право­вому становищі галицького селянина і що головним її результатом стало закладення для галицького селянина основи суб’єктності.

Остаточно підсумовується, що посутня ліквідація особистої кріпосної залежності селянина в Галичині внаслідок проведення австрійських реформ “освіченого абсо­лютизму” фактично нівелювалася відсутністю будь-яких реальних змін у плані його прикріплення до землі. Водночас потверджується, що не варто знецінювати далеко глибші наслідки тодішніх австрійських реформ для галицького селянина – він уже починав усвідомлювати себе не панським, а цісарським підданим.