До питання, щодо притягнення судді до відповідальності за ухвалене ним судове рішення

Анотація. Титан праці Іван Франко та митрополит Андрей Шептицький писали: «Любіть Україну не потоком шумних і галасливих фраз, а тихою і невтомною працею. Голосний, фразеологічний та в більшій мірі нещирий, бо ділами не попертий патріотизм мусить уступити місце поважному, мовчазному, але глибоко відчутому народолюбству, що виявляє себе не словами, а працею».

 Під впливом інформаційних та політичних кампаній суспільство часто безкритично приймає як власні популістичні та небезпечні слова публічних осіб, які, не знаючи справжнього стану речей в судовій системі України та не попрацювавши там жодного дня, називають себе «експертами» і беруться за її «реформування». За відсутності об’єктивної та достовірної інформації щодо рівня довіри до судової влади та впливу на неї законодавчих змін, керуючись власними репутаційними інтересами, такі особи формують у суспільстві хибне уявлення щодо діяльності судів. Це, зокрема, стосується доцільності використання оцінних понять у регламентації підстав для притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності та їх правильне трактування.

Закон Божий як епіграф до статті вибрано не випадково, адже його сконструйовано якраз із використанням оцінних понять, ключовими з яких є «любов» та «ближній». І якщо сам Господь для написання Нового завіту (договору) з людиною вдався до оцінних понять, то марно думати, що нам, людям, вдасться обійтися без використання цього прийому юридичної техніки.

В Україні як у демократичній державі законодавство має відповідати критеріям і принципам, що визначені Конституцією України. Це, зокрема, принципові верховенства права. Вимогою верховенства права, як встановив Конституційний Суд України, є дотримання принципу юридичної визначеності. Цей принцип зумовлює однакове застосування норми права, а також унеможливлення її довільного трактування. Юридична визначеність норми права є ключовою умовою забезпечення кожному ефективного судового захисту незалежним судом.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України (від 20 червня 2019 року № 6-р/2019) юридична визначеність охоплює такі складові частини, як чіткість, зрозумілість, однозначність норм права. Згідно з цим рішенням «законодавець повинен прагнути до чіткості та зрозумілості у викладенні норм права. Кожна особа відповідно до конкретних обставин має орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується у певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних правових наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність норм права» (абз. 5, 6 підп. 4.1 п. 4 мотивувальної частини).

А відповідно до рішення Конституційного Суду України (від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019) особливо важливо дотримуватися ясності і недвозначності норм, які визначають кримінальну відповідальність, зважаючи на специфіку кримінального закону та наслідки притягнення до кримінальної відповідальності, «адже притягнення до такого виду юридичної відповідальності пов’язане з можливими істотними обмеженнями прав і свобод людини» (абз. 7 п. 3 мотивувальної частини).

Зазначимо, що у рішенні у справі «Новік проти України» (Novik v. Ukraine) від 18 грудня 2008 року (заява № 48068/06) Європейський суд з прав людини вказав: «...якщо йдеться про позбавлення свободи, надзвичайно важливим є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога «якості приписів права» в розумінні п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року означає, що якщо національний закон дозволяє можливість позбавлення свободи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбаченим у застосуванні, щоб виключити будь-який ризик свавілля» (§ 19).

Конституційний Суд України виходить із того, що Кримінальним кодексом України (ст. 375) не подано критеріїв, за якими можливо би було визначити, який вирок, рішення, ухвала або постанова судді (суддів) є «неправосудними», а також не розкрито змісту вислову «завідомо неправосудний». Це зумовлює неоднозначне розуміння складу злочину, який кваліфікують за зазначеною нормою. Як вважає Конституційний Суд України, формулювання диспозиції ст. 375 Кримінального кодексу України допускає можливість зловживання нею у разі вчинення органами досудового розслідування дій, наслідком яких  є притягнення до кримінальної відповідальності судді, котрий постановив судове рішення, яке, на думку слідчого, прокурора або будь-якої іншої особи, є «неправосудним» (зокрема, непогодження з рішенням).

У рішенні акцентовано на тому, що кримінальний закон повинен бути юридично визначений, ясний, недвозначний і передбачуваний. Саме це може гарантувати здійснення суддею правосуддя на засадах верховенства права та ефективної реалізації кожним конституційного права на судовий захист.

На підставі вищезазначеного Конституційний Суд України висновує, що ст. 375 Кримінального кодексу України суперечить Конституції України, зокрема, ч. 1 ст. 8. Водночас відповідно до Конституції України (ч. 4 ст. 126) суддя не може бути притягнений до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, крім того випадку, коли суддя вчинив злочин або дисциплінарний проступок.