ЖИТЛОВІ ДІЛЬНИЦІ МАЛОПОВЕРХОВОГО ЖИТЛА КІН. ХІХ СТ. - І ПОЛ. ХХ СТ. У СТРУКТУРІ М. ЛЬВІВ

У Львові перша пол. ХХ ст. позначилася формуванням низки житлових дільниць із різними типами планувальної структури, щільністю забудови та соціально-економічним статусом – від елітного житла до робітничих кварталів. На сьогодні ці історичні дільниці є територіями особливих просторових характеристик і вимагають обґрунтованих підходів до їх розбудови та ущільнення. 

У статті досліджено 8 дільниць м. Львів різних площ (від 1,9 до 275 га) за наступними показниками: щільністю забудови, типом планувальної структури, відсотком озеленення території, формою території. 

Дільниця «Власна Стріха» є прикладом компактної лінійної забудови з 2- та 4-поверховими будинками, із щільністю забудови 40–45%. «Рогатка Вулецька» має вільну дисперсну структуру з малоповерховими будівлями й низькою щільністю (25–30%). «Богданівка» виросла з приміського села, поєднуючи житлову, промислову та громадську функції, із малоповерховою забудовою, яка займає біля 50% території. «Софіївка» (Новий Львів) демонструє пасмову вуличну схему з 1–3-поверховими будівлями, забудова становить 35–40%. Район «Погулянка» (Филипівка) утворився з заміських маєтків, сформувався як вільна малоповерхова дільниця з приблизно рівними частками забудови й відкритих просторів. «Професорська колонія» створена за концепцією «міста-саду», з великою кількістю зелених зон: забудова займає лише 30–35%. «Сигнівка» – найбільша дільниця малоповерхового житла, що поєднує елементи лінійної та вільної структури, зі щільністю 50–55%. «Штіллерівка» має лінійну структуру, забудовані площі складають 40–45 %.

Загалом ці дільниці демонструють різноманітність містобудівних рішень: від щільної лінійної забудови до просторих зелених територій «міста-саду». Вони відображають поступову трансформацію Львова від сільських поселень до сучасного міського середовища.

За результатами дослідження встановлено, що житлові дільниці малоповерхового житла, забудовані у м. Львів в кінці ХІХ ст. - у І пол. ХХ ст. зберегли до сьогодні просторову структуру та форму дільниць завдяки «межам», у вигляді антропогенних та природних планувальних обмежень.