Досліджено політику неприєднання як одину з ключових стратегій діяльності держави у міжнародних відносинах. Проаналізовано основні теоретичні та методологічні підходи дослідження політики неприєднання, виокремлено дефініції цього поняття та виявлено ключові ознаки стратегії неприєднання держав. Простежено історичний аспект виникнення ідеї руху неприєднання. Досліджено вплив глобалізації на зміну політики неприєднання та нейтралітету держав.
Члени Руху неприєднання зобов'язані, як зазначено в Гаванській декларації 1979 року, забезпечити національну незалежність, суверенітет, територіальну цілісність та безпеку країн, що неприєдналися "у їх" боротьбі проти імперіалізму, колоніалізму, неоколоніалізму, расизму та всіх форм зовнішньої агресії, окупації, панування, втручання або гегемонії, а також проти політики великої держави та блоку.
Політика неприєднання вимагає від держави, яка слідує за її принципами реалізації зовнішньополітичних намірів, спрямованих на поділ світу на два ворожі блоки.
Декларуючи статус неприєднання статусу, держава передусім стежить за внутрішніми чинниками, економічними або політичними, та зовнішніми чинниками, тобто сильною економічною незалежністю, можливістю зовнішньополітичного або військового тиску. Крім того, курс на неприєднання є можливим лише за відсутності будь-яких очевидних або прихованих територіальних претензій до держави, яка прагне проводити політику неприєднання.
Беручи до уваги реалізації статусу неприєднання, держава краще базується на досвіді європейських вже неприєднаних держав, а також сьогодні міжнародній ситуації. Однак сучасні умови дещо змінюють концепцію неприєднання.
Удовик, С. (2002). Глобализация. Семиотические подходы. Москва: Рефл-бук, Ваклер.
Яворская, Г.(2006). "Внеблоковый статус: политический продукт второй свежести." Зеркало Недели, 15(594), 22-28 апреля 2006. Отримано з: http://www.zn.ua/ 1000/1600/53235/
Agius, C. (2006). The social construction of Swedish neutrality. Challenges to Swedish identity and sovereignty. Manchester, New York: Manchester University Press.
Buzan, B. (1991). "New Patterns of Global security in the Twenty-First Century." International Affairs, 67(3).
Buzan, B., Ole, W., (1998). de Wilde, J. (ed.), (1988). Security: a new framework for analysis. Boulder/London: Lynne Rienner Publishers.
Burton, J. W. (1966). Non-Alignment. London: Andre Deutsch.
Castro, F. (1979). "Fidel Castro speech to the UN in his position as chairman of the non-aligned countries movement." Austin: Latin American Network Information Center. Отримано з: http://lanic.utexas.edu/la/cb/cuba/castro/1979/19791012
Hveem, H., Willets, P. (1975). "The practice of non-alignment. On the Present and Future of an International Movement". Africa International, 1: Horizon of African Diplomacy.
Kegley, C. W., Wittkopf E. R. (1997). World Politics: Trend and Transformation. New York: St. Martin's Press.
Lawson, S. (2002). "After the Fall: International Theory and the State". Book: Stephanie Lawson (ed.), The New
Agenda for International Relations: From Polarization to Globalization in World Politic? Cambridge: Polity Press.
McWilliams, W. C., Harry Piotrowski, H. (2005). The world since 1945: a history of international relations. 6th ed. USA: Lynne Rienner Publishers.
Tepe, F. F. (2007) "Swedish Neutrality And Its Abandonment". Istanbul: Istanbul Commerce University. Отримано з: http://www.iticu.edu.tr/Kutuphane/dergi/ s11/M00167.pdf
Walker, W. (1996). "India's Nuclear Labyrinth." Nonproliferation Review, 4(1).