“РАДНИК СТАРОСТИ” ЯК МОДЕЛЬ ЮРИДИЧНОЇ ГАЗЕТИ ДЛЯ НЕФАХІВЦІВ

2023;
: 55-65
1
Національний університет «Львівська політехніка»

Роль медіа визначається їх суспільним призначенням, і це, передусім, – інформувати та формувати громадську думку. Поділ преси за типом її аудиторії є одним із основних критеріїв класифікації медіа, де поряд із спеціалізованими виданнями для фахівців певної галузі є газети та журнали для нефахівців. Зазвичай ці видання публікують фахову інформацію, намагаючись подати її у формі, зрозумілій для людини, що не володіє фаховими знаннями загалом та спеціальною термінологією, щоб максимально задовільнити її інформаційні запити. Свою увагу ми зосередили на інформаційно-аналітичній юридичній газеті для нефахівців юриспруденції – “Радник старости”, де в цікавій та зрозумілій формі подається інформація правничого характеру. Важливим кроком для вивчення спеціалізованих видань, які різноаспектно висвітлювали юридичну проблематику, є визначення й аналіз їх тематико-типологічної специфіки. Дослідження суспільно-політичних умов для розвитку цього типу спеціалізованої преси, особливостей діяльності редакційних колегій, проблемно-тематичного увиразнення дає нам розуміння потреб ринку щодо інформаційних запитів і вимог суспільства в новітній історичний період, визначає необхідні компетенції авторського колективу щодо формування запотребованого аудиторією контенту юридичного спрямування, а також розкриває можливості існування самобутньої преси, яка жодним чином не може бути українським аналогом інтернаціональної корпорації. Спеціалізована преса, що функціонувала й розвивалася в незалежній Україні, нині поступово приваблює дослідницьку увагу науковців. Однак корпус юридичних видань, що належать до спеціалізованої преси, донині залишається малодослідженим. Оскільки система законодавства кожної країни є своєрідною та оригінальною, то й вплив глобалізаційних процесів на такі видання є менш значним і здебільшого виявляється у формах подання інформації та платформах, на яких вони розміщені, а не на формованому контенті. Спеціалізована юридична преса для вузької аудиторії – в цьому випадку для нефахівців юриспруденції – не була об’єктом дослідження комунікативістів загалом, не вивчався також і тематико-типологічний образ видань, зокрема газети “Радник старости» (Харків, 2016–2022 рр.), яка видавалася для вказаної читацької аудиторії. Цю аудиторію, на яку орієнтувалися засновники газети, означуємо поняттям “нефахівці”, тобто особи, які не мають фахової юридичної освіти, однак у зв’язку з виконуваними завданнями повинні бути достатнім чином юридично грамотними. Мета дослідження – вивчення особливостей формування правових знань у газеті для нефахівців. Завдання дослідження – узагальнення досвіду редакції видання «Радник старости» (2016–2022) у творенні моделі юридичної газети для нефахівців. Тематико-типологічні особливості низки періодичних видань розглянуто у працях Т. Давидченко, В. Іванова, М. Недопитанського, Т. Хітрової та інших науковців. Більшість дослідників вказує, що найхарактернішими для спеціалізованої преси є параметри проблемно-тематичного спрямування та тип аудиторії. Т. Фісенко пропонує маркетинговий підхід розподілу таких часописів. Дослідниця В. Шевченко подає складники поділу журналів за читацьким призначенням, де виокремлює видання для фахівців, для широкого кола читачів та окремих груп читачів, але водночас зазначає, що журнали одного й того ж тематичного спрямування можуть бути призначені як для фахівців, так і для широкого кола читачів. Типологію спеціалізованих видань докладно розглянуто у монографії “Ділова преса України” Л. Дудченко, в якій авторка відзначає. що “головним каталізатором розвитку ділових медіа є читацька аудиторія, готовність її до сприйняття економічної інформації”. Типологічну систему спеціалізованої медичної преси, в основні якої є два базисні принципи: аудиторний фактор та цілі комунікаційної діяльності, запропонував В. Садівничий.

1. Вступне слово / Радник старости. 2016. № 1. С. 3. 2. Давидченко Т. С. Типоформуючі ознаки та критерії типологічного поділу масмедіа (монографічне вивчення дитячої, молодіжної, жіночої та іншої періодики) // Культура народов Причерноморья. 2007. № 120. С. 169–172. 3. Ділова преса України : монографія. Суми : Сумський державний університет, 2019. 154 с. 4. Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розвитку інституту старост”. 2021. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1638-20/#Text. 5. Іванов В. Ф. Соціологія масової комунікації : навч. посіб. Київ : Центр вільної преси, 1999. 210 с. 6. Каталог видань України “Преса поштою” на 2023 рік (І півріччя). URL : http://library.zp.edu.ua/catalog_price/katalog_ukraina_2023_1_zagalnoder.... 7. Негода В. Вступне слово / В. Негода, О. Гарнець // Радник старости. 2016. № 1. С. 2–3. 8. Недопитанський М. Сучасна українська періодика: типологічний аспект. URL : http://journlib.univ. kiev.ua/index.php?act=article&article=1553. 9. Недопитанський М. Молодіжна преса як фактор соціалізації: тенденції, проблематика, тематика: (1985 – 1990 роки) : дис. канд. філ. наук : 10.01.10. Київ, 1992. 190 с. 10. Садівничий В. Типологічна система спеціалізованої медичної преси (на прикладі видань наддніпрянської України середини ХIХ – початку ХХ ст.) // Журналістика. 2014. № 14. С. 57–70. 11. Factor / FactorMedia. 2022. URL : https://i.factor.ua/ukr/. 12. Фісенко, Т. В. До питання про класифікацію спеціалізованих видань // Обрії друкарства. 2019. № 1 (7). С. 206–216. Doi: https://doi.org/10.20535/2522-1078.2019.1(7).169580. 13. Хітрова Т. Типологічні особливості періодичної преси. Запорізького краю (1904–1920рр.) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філ. наук : спец. 10.01.08. “Теорія та історія журналістики”. Київ, 2007. 312 с. 14. Чому старості потрібен журнал, а не посібник? // Громадське радіо. 2019. URL : https://hromadske. radio/podcasts/inshyy-ranok/chomu-starosti-potriben-zhurnal-a-ne-posibnyk. 15. Шевченко В. Типологія сучасних журналів – засіб вивчення світогляду суспільства // Наукові записки Інституту журналістики. 2007. № 28. С. 35–39. 16. Українська преса в Україні та світі. Історико-бібліографічне дослідження. Львів, 2007–2014. Т. 1–4