Статтю присвячено аналізу світлової композиції в просторі сакральних будівель спроектованих видатним французьким архітектором Ле Корбюзьє в 50-60-х роках минулого століття. Розкрито сутність методики проектування світлового середовища модерних храмів архітектора, встановлено способи та засоби формування світло-просторових композицій цих будівель.
У статті проаналізовані нами дослідження і публікації з тематики храмової архітектури, які акцентують свою увагу на розплануальних, обсягово-просторових особливостях, традиціях формування та розвитку дерев'яної та мурованої архітектури церков, як також світла, кольору, матеріалу, композиційних прийомів та символізму у формотворчому баченні розвитку українського храмобудування. Розглядається архітектура простору церковних будівель як категорію форми, що творить тектонічну та об'ємно-розпланувальну структуру в храмобудуванні.
На підставі вітчизняного та закордонного досвіду церковного будівництва здійснено аналіз формування світло-просторової композиції сакрального простору сучасних греко-католицьких храмів в Україні і в зарубіжжі. Встановлено подібності і відмінності у способах та методах наповнення природним світлом сакрального простору сучасних греко-католицьких храмів порівняно із традиційними. Виявлено спільні та відмінні риси творчого світогляду архітекторів на принципи формування світлового середовища сучасного храму.
На основі аналізу іконографічних та архівних матеріалів здійснено порівняльну оцінку аргументів щодо ймовірного зовнішнього вигляду храму св. Трійці у Перемишлі. Зокрема, розглянуто питання об’ємно-просторового вирішення, планувальної структури, матеріалу будівництва.
У статті простежується те яке тлумачення має християнська символіка в Середньовіччі. Аналізуються праці Діонісія Ареопагіта, св. Августина, Іоана Дамаскіна.
В Середньовічній християнській Європі у центрі завжди знаходиться Бог-Творець, а символи дозволяють пізнати Бога, духовно доторкнутися до нього. Тому в Середньовіччі розвивається символізм у християнському мистецтві та архітектурі.
Проаналізовано та узагальнено матеріали, присвячені перекриттю храмів київської та чернігівської школи ХІ–ХІІ ст. у контексті еволюції закомарного храму. Виявлено п’ять варіантів конструктивного вирішення та компонування перекриттів компартиментів між раменами просторового хреста і відповідних цим варіантам різновидів завершень фасадів. Висунуто гіпотезу про заключний етап розвитку закомарного храму, у якому могли застосовувати хрестові склепіння, які найбільше відповідають естетичній моделі такого типу храму.
Проаналізовано туристичну привабливість храмів Львова. У ній зроблено спробу охарактеризувати низку аспектів, актуальних та важливих для популяризації львівської храмової архітектури в контексті туристичної атрактивності.