Стаття присвячена окресленню загальних тенденцій формування архітектурної освіти на Архітектурному відділ Львівської політехніки у міжвоєнний період (1919–1939 рр.). На підставі методики історико-статистичного аналізу було розглянуто 21 навчальну програму Львівської політехніки, які були опубліковані у 1919–1939 рр.
У статті здійснено міждисциплінарне дослідження архітектури Палацу Правосуддя у Львові як просторового втілення сили та легітимності правосуддя. Аналіз зосереджено на тому, як архітектурні та художні рішення будівлі формують символічне уявлення про право, державну владу та справедливість. Застосовано правничий підхід до інтерпретації матеріального середовища судової установи як комунікативного простору, що відображає і водночас формує правові смисли.
Проаналізовано творчість двох архітекторів – Юліана Духовича та Зигмунта Маєрського, які розпочали свою творчу та педагогічну діяльність у міжвоєнний період у Львові, проте продовжили її вже після Другої світової війни у Польщі. Представлено їх творчість у міжвоєнний період у Львові, а також педагогічну діяльність у стінах Сілезької політехніки після Другої світової війни та проаналізовано практичні роботи. Показано, як їх довоєнний досвід та принципи модерністичної архітектури, характерні для львівської архітектурної школи, були використані та трансформовані у їхніх повоєнних
У статті досліджена архітектурна діяльність Сергія Прокоповича Тимошенка у міжвоєнний період. На основі виявлених авторами архівних джерел окреслено типологію об’єктів архітектора в регіоні, встановлено авторство щодо окремих житлових будинків та культових будівель, проаналізовано особливості творчого підходу до їх проектування.
У статті проаналізований розвиток сакральної архітектури Львова міжвоєнного часу. Приведені реалізовані та нереалізовані приклади римо-католицьких та греко-католицьких храмів. З’ясована роль сакрального будівництва у становленні ідеології польської державності та формуванні української національної ідеї.