Стаття присвячена аналізу актуальної ситуації зі збереженням і регенерацією історичного міського середовища. Проаналізовано засоби і процедури, які для цього застосовуються. Зроблено висновок про значну деградацію цієї сфери протягом останніх 20 років. Це проявилося в тому, що тепер історико-архітектурний опорний план залишився фактично єдиним документом, який захищає традиційний характер середовища історичного міста.
Висвітлено методологічні аспекти роботи архітектора в історичному середовищі, розкрито сучасні тенденції та процеси трансформації архітектурно-містобудівної структури історичних міст. Розглянуто та проаналізовано три основні підходи до їх відтворення та трансформації, що їх використовувано на теритирії Східної Європи в другій половині ХХ століття. Розкрито поняття центральної частини історичного міста як структурної одиниці міста та описано методику локалізації його межі.
В статті розглянуто та проаналізовано методи, які були використані при проведенні архітектурних обстежень внутрішньоквартальних просторів центральної частини міста Чернівці (загальною площею 244,85 га), яка входить в буферну зону об’єкта ЮНЕСКО – Резиденції митрополитів Буковини і Далмації (нині Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича).
У статті наведено результати аналізу об’ємно-просторових та архітектурних особливостей житлової забудови парцелей поза ринкових кварталів центральних частин малих історичних міст. Проілюстровано різноманітність та відмінності між історичними та сучасними способами вирішення плану фасадної стіни будинків, завершення фасадів, наявних об’ємно-просторових елементів та способів організації дахів будинків. Проілюстровано їх різноманітність та поширеність у досліджуваних містах.