Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод (далі – Конвенція)

Представлена стаття аналізує можливості реалізації права на свободу думки, совісті та релігії в Україні під час воєнного стану. Акцентується, що хоча українська держава є світською, з конституційно закріпленим відокремленням церкви, це не нівелює її зобов’язань щодо забезпечення цього права. Навпаки, світськість держави передбачає комплекс юридичних та організаційних заходів для гарантування кожному права на свободу світогляду.

У цій науковій статті розглянуто питання забезпечення репродуктивних прав особистості в європейських державах на основі досліджень актуальності цієї теми в правовому контексті Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ). Основною метою статті є всебічний аналіз рішень ЄСПЛ з приводу репродуктивних прав і встановлення їхнього статусу та особливостей реалізації в різних країнах Європи. Проблема репродуктивних прав розглядається крізь призму статті 8 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що закріплює право на повагу до приватного та сімейного життя.

Розглянуто організаційно-правове регулювання відносин Урядового уповноваженого України у справах Європейського суду з прав людини та Європейського суду з прав людини. Виокремлено основні стадії цих відносин і зроблено аналіз діяльності Урядового Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини. Означено проблеми у регулюванні відносин між Урядовим уповноваженим України і Європейським судом з прав людини та запропоновано способи їх усунення.

У статті зроблена спроба перейти від суто теоретичних досліджень ролі судової практики в Україні до більш практичних аспектів цього питання. Констатується, що з врахуванням положень процесуальних кодексів, правові висновки Верховного Суду неминуче перебуватимуть в центрі уваги науковців (доводиться констатувати, що юристи-практики почали досліджувати цю сферу значно раніше і активніше за науковців).

У сучасному глобалізованому світі громадянство – це один із найважливіших та найфундаментальніших правових інститутів, які визначають правовий статус особи, а також дихотомію взаємовідносин між особою та державою. Розмірковуючи під правовим кутом зору, вважаємо, що право кожної особи на громадянство, яке є особистим невід’ємним, немайновим та невідчужуваним правом.