журналіст

На позначення осіб, які через війну вимушено змінили місце проживання в межах України, у медіатекстах використовують назви “внутрішньо переміщена особа”, “ВПО” (без розшифрування), “переселенець”, одиничними є випадки вживання назв “біженець”, “новий мешканець”, “евакуйований”, “новоприбулий”. Ці номінативні одиниці мають деякі відмінності у значенні, підтверджені медійним контекстом їх використання. Абревіатура “ВПО” найчастіше відображає знеособлення, пасивність, нездатність до активних дій.

Смартфон є не лише засобом зв’язку, а й ґаджетом, що допомогає сучасній людині краще пізнати дійсність та оптимізувати деякі власні потреби. Сьогодні він виконує роль не лише засобу зв’язку, а забезпечує постійний доступ до різних джерел інформації, спрощує пошуки інформаційних приводів та допомагає популяризувати власний контент та себе. Саме тому ці ґаджети також стрімко посіли важливе місце і в роботі журналістів. Адже, окрім переваг в роботі з інформацією, вони дають змогу за допомогою різних застосунків миттєво створювати контент, перебуваючи на місці самої події.

Медіатекст є різновидом тексту, який безпосередньо пов’язаний з дійсністю. Спосіб вербального відрображення дійсності залежить від мовної компетентності журналіста, вміння добирати відповідне слово для позначення предмета, процесу чи явища, здатності поєднувати слова у словосполучення та речення на підставі семантичної та логічної сполучуваності. На рівні тексту відповідною ознакою є точність словоживання.

Актуальність дослідження зумовлена потребою пошуку оптимальних для реалізації комунікативних завдань журналіста засобів досягнення “багатоголосся” медіатексту; одним із таких засобів є частка мовляв. Стаття має на меті дослідити комунікативний потенціал частки мовляв у сучасних онлайн-медіатекстах українською мовою, завдання – виявити функції частки мовляв, емоційно-оцінне навантаження, яке вона надає текстові. Дослідження показало, що частка мовляв щоразу частіше актуалізується в онлайнмедіатекстах, у яких засвідчує чуже мовлення, позначає переповідну, рідше гіпотетичну модальність.

Сучасні засоби масової комунікації (наприклад, радіо, газети, телебачення чи інтернет-журналістика), та й увесь спектр засобів масової комунікації (наприклад, театр, музика, виставки, кіно, драма, опера, візуальне мистецтво тощо) просувають наратив – інтерпретаційні як журналістом, так і аудиторією контексти реалій, про які йдеться в журналістській подачі.  Але із запровадженням цілісних систем ідеологічно об’єднаних масмедіа наратив вже не піддається характеристиці тимчасовості чи розлогості інтерпретацій.