Медіатекст є різновидом тексту, який безпосередньо пов’язаний з дійсністю. Спосіб вербального відрображення дійсності залежить від мовної компетентності журналіста, вміння добирати відповідне слово для позначення предмета, процесу чи явища, здатності поєднувати слова у словосполучення та речення на підставі семантичної та логічної сполучуваності. На рівні тексту відповідною ознакою є точність словоживання. Тексти, у яких не дотримано засади точності слововживання, містять хибний код, їх неможливо правильно зрозуміти; такі тексти є неефективними, оскільки не здатні інформувати реципієнта і здійснювати вплив. Аналіз медіатекстів виявив, що недотримання вимоги точності слововживання зумовлює різні комунікативні перешкоди. Неточно підібране слово може створювати емоційне навантаження тексту, яке не відповідає змісту повідомлення. З іншого боку, хибою є беземоційність, нейтральна експресивна тональність, байдужість, брак емпатії всупереч відображеним у медіатексті фактам. І в одному, і в іншому випадку медіатекст дисонуватиме з емоціями, які зумовлені його змістом, адже тут закладено хибний код прагматичної інформації. Розуміння медіатексту може бути ускладненим унаслідок неправильного кодування предметно-логічної інформації: використання слова чи стійкого вислову у невластивому для нього контексті; сплутування значень слів і появу внаслідок цього не тільки мовних, логічних, а й фактичних помилок; порушення логіки викладу через неточно підібрані або зайві сполучники, надмірне чи недостатнє слововживання; неврахування значень, що виникають на рівні словосполучення; помилок автоматичного перекладу. Додатковою позатекстовою комунікативною перешкодою, зумовленою недотриманням засади точності слововживання, може стати невпевненість реципієнта у мовній чи навіть професійній компетентності журналіста, недовіра до оприлюдненого повідомлення чи медіа загалом.
1. Бабич Н. Д. (1990). Основи культури мовлення. Львів: Світ, 1990. 232 с. 2. Вікіпедія: Вільна енциклопедія. «Галльштатт». URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/Галльштатт. 3. Русанівський В. М. (Ред.)(2020). Словник української мови: в 20 тт. Київ: Наукова думка. URL: https://sum20ua.com/Entry/index?wordid=15999&page=528. 4. Серажим К. С. (2013). Робота редактора з текстом: спроба аналізу причин виникнення помилок. Масова комунікація: історія, сьогодення, перспективи. № 3 (3). С. 111–115. 5. Сербенська О. А. (Ред.) (2023). Антисуржик. Вчимося ввічливо поводитись і правильно говорити: навч. Посібник. Львів: Апріорі. 304 c. 6. Стєкольщикова В. А. (2023). Генезис та ідентифікація мовної особистості медійника в умовах війни. URL: http://baltijapublishing.lv/omp/index.php/bp/catalog/download/262/7903/1.... 7. Феллер М. Д. (2001). Основні вимоги до структури і тексту повідомлення (стандарти, рекомендації). Наукові записки Інституту журналістики. Т. 4. URL: http://journlib.univ.kiev.ua/ index.php?act=article&article=127. 8. Шаповалова Г. В., Шебештян Я. М. (2016). Теоретико-практичні питання текстознавства. Ужгород, Ґражда. 100 с. 9. Яцимірська М., Драган Н. (2007). Медіатекст як продукт журналістської творчості (психолінгвістичний аналіз логічного сприйняття та емоцій). Вісник Львівського університету. Сер. Журналістика. Вип. 30. С. 267–276.