антикорупційна політика

Процес вступу до ЄС супроводжується численними змінами в країнах-кандидатах та забезпеченням їхньої незворотності. В євроінтеграційній практиці застосовуються два підходи для доказовості незворотності реформ: до моменту набуття повноправного членства в ЄС, коли кандидатові надається певний час для підтвердження усталеності проведених трансформацій; після набуття повноправного членства через використання додаткових механізмів контролю.

У даній статті досліджуються ключові проблеми, які пов’язані з декларуванням доходів, як одного з основних інструментів запобігання корупції та забезпечення прозорості у діяльності державних службовців. Запровадження вказаного правового механізму стало важливою складовою антикорупційної політики держави, відповіддю на виклик щодо інтеграції України до європейського правового простору.

Корупція підриває віру громадян у демократичну, незалежну, правову та європейську Україну, вона негативно впливає на міжнародний імідж держави та є найтяжчим правопорушенням у контексті сучасних викликів, пов'язаних із російською агресією та захистом національної безпеки.  Запорукою успішного подолання цього деструктивного, згубного явища є ефективне поєднання заходів запобігання та протидії корупції, а також залучення громадськості як суб'єкта протидії корупції.

Актуальність статті полягає в тому, що одним із ключових завдань держави є забезпечення захисту прав та інтересів громадян, які можуть бути порушені внаслідок корупційної діяльності. Протидія корупції є не лише вимогою суспільства, а й важливою передумовою для стабільного функціонування державних інститутів, особливо у період дії правового режиму воєнного стану в Україні, який впливає на діяльність органів влади, у тому числі їхню спроможність ефективно протидіяти корупційним проявам.

У статті розглянуто феномен корупції як негативне явище суспільств. Відзначено, що корупція як соціальне явище виникла дуже давно, не минаючи жодної країни, і завжди розглядалася як зло, від якого треба позбутися і якому треба протидіяти. Акцентовано, що коли ми даємо визначення сутності корупції, важливо розуміти, що її не можна звести лише до окремого конкретного правопорушення. Корупція передусім є соціальним явищем, що зумовлене суспільними чинникам  та підпорядковується певним соціальним закономірностям. Вона чинить деструктивний вплив на соціальний розвиток.

Корупція в умовах воєнного стану постає як складне багаторівневе соціально-правове явище, яке не лише деформує інституційну основу державного управління, але й підриває легітимність державної влади в очах суспільства. У межах цього дослідження здійснено все­бічний аналіз теоретико-правових засад кваліфікації корупційних злочинів у контексті актуаль­ного кримінального законодавства України з урахуванням динаміки змін, що від­буваються під впливом правового режиму надзвичайного стану.

У статті проаналізовано рівень корупції в Україні та у світі, з особливим акцентом на порівняння національних тенденцій із міжнародними показниками. Окрему увагу приділено вивченню корупційних індексів.

Розглянуто історію прийняття антикорупційного законодавства щодо створення антикорупційних органів в Україні як основних засобів протидії корупції. З’ясовано, що історія виникнення антикорупційних органів почалася після Революції гідності, коли українське суспільство започаткувало ряд змін, що мали кардинальний вплив на їх створення. Також поштовхами для створення органів антикорупційної діяльності в Україні стали вимоги міжнародної світової спільноти та зокрема зобов’язання України перед ЄС. 

У статті виокремлено найбільш актуальну соціальну проблемою України, як і багатьох країн світу - запобігання та протидія корупції у всіх сферах функціонування влади на тлі співпраці з міжнародними організаціями.

У масовій свідомості формується думка, що корупційні злочини не завдають значної шкоди суспільству, тому певні верстви населення обирають не правові, а корупційні шляхи вирішення повсякденних проблем. Чесний чиновник часто не влаштовує ні населення загалом, ні підприємців як його найактивнішу частину.

Досліджено стан формування та реалізації антикорупційної політики в Україні. На основі низки показників проаналізовано ефективність державної антикорупційної політики та доведено, що в Україні створені достатні організаційні та законодавчі підвалини для протидії корупції. Запропоновано способи удосконалення державної антикорупційної політики.