Запозичення в українській літературознавчій термінолексиці кінця ХІХ – початку ХХ сторіччя

Руслана Жангазінова

У статті заналізовано термінолексику наукових літературознавчих праць кінця ХІХ – початку ХХ ст. Описано категорії термінів із погляду на їхнє походження, де було виявлено терміноодиниці, запозичені з грецької, латинської, італійської, французької, німецької чи англійської мов, іноді за участи мови посередника. Також зафіксовано питомі терміни й гетерогенні одиниці.

українська мова

термінологія

літературознавчі терміни

запозичення

heterogeneous terms

Постановлення наукової проблеми та її значина. Усі культури світу розвиваються в тісному взаємозв’язку, оскільки будь-яке ізолювання культурницьких чинників згубно впливає на їхнє існування й нівелює здобутки кожної окремої культурницької ланки. Наслідком такої взаємодії є поява запозичених понять, символів і чужомовної лексики в мовах різних народів. Запозичення є цілком закономірними та прогнозованими, оскільки жодна мова не може обійтися запасами власного лексичного фонду й має запозичати лексичні одиниці та бути джерелом нової лексики для інших мов. Так обмін словами в мовах зумовлено саме постійними взаємоконтактами носіїв цих мов [7, c. 229]. Одним із найдинамічних шарів лексичної системи кожної мови є її термінологія. Вона безперервно розвивається і продукує нові терміноодиниці, витворюючи їх і на основі власного лексичного фонду, і на матеріалі запозичених лексем. Питання запозичання термінів завжди привертало увагу дослідників-термінознавців і посідало важливе місце у проблематиці наукової термінолексики. Усі терміносистеми кардинально відрізняються від інших шарів мовних одиниць саме наявністю численних запозичин з інших мов. Тож запозичання є активним способом поповнювання термінної системи.

Аналізування останніх досліджень. Завжди відкритою в українському термінознавстві є проблема наявності в мові національних і запозичених одиниць, освоєння й адаптування чужомовної термінолексики. Для науковців, котрі вивчають історію запозичин у мові та причини цього процесу, запозичені лексеми, що поникають до національної мовної системи, завжди були об’єктом зацікавлення. Тему функціювання в мові термінів чужомовного походження та запозичання й упорядкування чужомовних терміноодиниць досліджували Д. Лотте [8], І. Гумовська [3], С. Влахов, С. Флорин [1], І. Кочан [5; 6], Г. Онуфрієнко [10], Т. Панько [11], Я. Голдованський [2] й інші.

Мета статті – дослідити українську літературознавчу термінолексику щодо її походження, виявити основні мовні джерела творення термінного апарату кінця ХІХ – початку ХХ ст.

Актуальність. Історичний розвиток української науки й мистецтва, а також розширення культурницьких зв’язків української мови завжди були одним із чинників наповнення лексичної системи запозиченими одиницями. Запозичанням у термінолексиці різних галузей знань присвячено чимало наукових досліджень. Не є винятком і терміносистема українського літературознавства, яка протягом багатьох сторіч формувалося під впливом мовних систем інших народів. Проте додаткового опрацювання в цьому напрямі потребує українська літературознавча терміносистема кінця ХІХ – початку ХХ ст.

Виклад основного матеріалу. Проте надзвичайно важливо в такому стрімкому розвиткові термінології зберегти. Разом із розвитком суспільства та науки розвивається і наповнюється також термінний шар лексики її національну специфіку й мовну неповторність. Цій проблемі присвячено праці багатьох українських і чужоземних науковців. У цій статті виокремлено 234 літературознавчі однослівні терміноодиниці, які функціювали в наукових працях кінця ХІХ – початку ХХ ст. Дослідивши ці терміни з погляду їхнього походження, зауважмо, що абсолютну більшість становлять запозичені термінолексеми.

Для розвитку літератури й літературознавства ХІХ ст. було нелегким періодом, оскільки саме тоді на території України відбувались критичні процеси, зумовлені надскладною політико-соціальною ситуацією. На той час ще не була усталеною термінологія українського літературознавства, і фактично не було можливостей для її формування на базі власне українського мовного матеріалу, а саме «неусталеність власних термінологічних традицій примушує… більше запозичати, ніж творити самим» [12, с. 24], що і спричинило масове насичування української літературознавчої терміносистеми запозичинами.

Класифікуючи літературознавчі терміни наукових праць кінця ХІХ – початку ХХ ст. за генезою, виокремімо такі розряди терміноодиниць:

1) власне українські термінолексеми;

2) чужомомовні запозичини;

3) терміни-гібриди, або терміни змішаного типу.

З опрацьованих 234 термінолексем виокремлено 212 однокореневих термінів і 22 композити.

Серед виявлених однослівних літературознавчих термінів 70 % (163) одиниць – це генетично чужомовні лексеми, або запозичини, 28 % (66) термінів – це власне українські терміни і 2 % (5) – це гетерогенні терміни, так звані гібриди або терміноодиниці змішаного типу.

Як видно з діаграми, із зафіксованих у нашій картотеці одиниць лише 28 % (66 термінів) є термінолексеми власне українського походження. Однією з причин доволі малого відсотка питомих терміноодиниць у термінології Т. Дячук уважає тривалий період функціювання української мови як недержавної, який неґативно вплинув на стан її терміносистем [4, c. 295].

До власне українських термінів належать ті, які утворено в мовному шарі протягом різних періодів розвитку літератури й літературознавства і сформовано на базі власне української лексики або за допомогою давніх запозичин з індоєвропейської чи спільнослов’янської доби, які нині сприймаємо як питомі українські лексеми. Наприклад: дневник [ІУЛ2, с. 412], писателька [ОК, с. 28], образок [ОК, с. 48], письменство [ІУЛ1, с. 1], малюнок [НСТ, с.181], розділ [ДН, с. 489], казка [ІЛР, с. 219], думка [ІУЛ1, с. 322], приказка [ІЛР, с. 232]. Зазначмо, що серед цих терміноодиниць є такі, що утворено на базі власне українських лексем, але способом вторинної номінації. Тобто – це терміни, які перейшли з однієї царини вживання до іншої, наприклад, образок, малюнок, думка.

Запозичини з інших мов у складі літературознавчої термінології зазначеного раніше періоду дослідження становлять 70 %. Це запозичини із грецької, латинської, французької, англійської, італійської мов. Здебільшого це лексеми грецького й латинського походження. Частину цих терміноодиниць успадкувала українська мова через посередництво романо-германських або слов’янських мов. Терміни грецького походження кількісно переважають латинські. Із греки запозичено такі літературознавчі терміни як: епопея (ἐποποιΐα – епічна пісня) [СІСП, с. 429]; патерик (πατερικόν < πατερ – батько) [СІСП, с. 718]; пролог (πρό-λογος – πρό – перед і λογος – слово) [СІСП, с. 767]; панегірик (πᾰν-ηγῠρικός – урочиста промова) [СІСП, с. 707]; поезія (ποιησις – творчість) [СІСМ, с. 661]; [ДГС, с. 1335–1336]; пародія (παρωδια – жартівлива переробка) [СІСМ, с. 627]); хроніка (χρονικα – літопис) [СІСМ, с. 912]; алегорія (αλληγορια < ăλλος – інший і αγορευω – говорю) [СІСМ, с. 41].

Із латини успадковано терміни: акцент (accentus – наголос) [СІСП, с. 49]; текст (textum – тканина, зв’язок) [СІСП, с.881]; форма (forma – устрій, зовнішність) [СІСП, с. 947]; ітерація (iteration – повторюю) [СІСП, с. 86]; трактат (tractatus – обговорення, розгляд) [СІСП, с. 876]; прокламація (proсlamatio – заклик) [СІСП, с. 766]; рецензія (recensio – огляд, обстеження) [СІСП, с. 805]).

Третє місце за кількістю посідають терміноодиниці запозичені з французької мови, наприклад: п’єса (pièce – первинна значина́ «частина, шматок» уточнилося і закріпилося зі значино́ю «твір») [ФРС, с. 679]; роман (roman < cтарофр. romans – оповідь романською мовою) [СІСП, с. 809]; фейлетон (feuilleton – фейлетон, рубрика) [ЕСУМ6, с. 84]; водевіль (vaudeville – від назви долини річки Вір, де вперше з’явився цей вид творчости) [ЕСУМ1, с. 414].

Дещо менше виявлено термінів, що походять з італійської мови: новела (novella – новина) [СІСП, с. 676]; газета (gazetta – газета) [ІРС, с. 356].

У незначній кількості трапляються запозичини з німецької мови, наприклад, терміни травестія (Тravestie – пародія) [НУС, с. 847]; белетристика (Вelletrіstik – художня література*) [НУС, с. 168].

Наявність значної кількости запозичин із грецької та латинської мов свідчать про те, що саме ці дві мови є важливою основою для формування української літературознавчої термінології. І такий висновок потверджує думку І. Кочан, котра вважає, що «греко-латинські дериваційні форманти стають міжнародними словотворчими елементами в сучасних мовах» [6, с. 5].

Залежно від перебігу процесу, запозичання термінів може відбуватися безпосередньо й опосередковано. Прямі запозичини – це терміни, які переходять безпосередньо з мови-продуцента до іншої мови [9, с. 58]. Наприклад: поезія (ποιησις – творчість) [СІСМ, с. 661], хроніка, п’єса, травестія.

Опосередковані запозичини – це лексеми, що ввійшли до термінології однієї мови з іншої через мову-посередника. Наприклад за посередництвом латинської мови з грецької до української потрапив термін сатирик (< satiricus – сатирик [ЛРС, с. 687] < σατγρικος – сатиричний [ДГС, с. 1464]); через польську мову з французької успадковано термінолексему редакція (< пол. redakcja [БПРС, с. 245] < фр. redaction [СІСП, с. 790]); через англійську мову з грецької ввійшов термін утопія (<англ. Utopia < грец. Όύ-τε – ні й τόπός – місце) [ДГС, с. 1636].

Частина лексем, запозичених до української мови з нових європейських мов, у мовах донорах було утворено з тих же латинських і грецьких компонентів. Наприклад: реферат (< нім. Referat < лат. referre – доповідати, повідомляти) [СІСП, с. 803]; цитата (<нім. Zitat < лат. cito – наводжу, проголошую) [СІСП, с. 975]; компіляция (< нім. Kompilation < лат. сompilatio – крадіжка) [СІСП, с. 541]; сюжет (< фр. sujet < лат. subjectum – підкладне) [СІСП, с. 872]; натуралізм (< фр. naturalisme < лат. natura – природа) [СІСП, с. 664]; лібрето (< італ. libretto – книжечка < лат. liber – книжка) [СІСП, с. 591].

Як зазначено раніше, усі літературознавчі терміни щодо походження поділено на питомі, чужомовні запозичини й терміни змішаного типу. Щодо останніх, то в цьому дослідженні виокремлено 5 термінів-гібридів (2 %), наприклад: байронізм (від прізвища англійського поета Джорджа Байрона (Byron) [СІСП, с. 143] й латинського суфікса -ism), стихотвір (походить від грец. στίχος – ряд, рядок, вірш [ЕСУМ5, с. 417] й українського дієслова «творити»), макаронізм (від італ. maccheroni – макарони [СІСП, с. 612] і латинського суфікса -ism), віршомаз (від слова «вірш» – через посередництво польської мови запозиченого з латинської versus [ЕСУМ1, с. 403] й українського дієслова «мазати»), віршописець (від слова «вірш» – через посередництво польської мови запозиченого з латинської versus [ЕСУМ1, с. 403] й українського дієслова «писати»).

Висновок. Досліджування та аналізування літературознавчої термінології кінця ХІХ – початку ХХ ст. надає вагомі підстави стверджувати, що запозичування чужомовних термінолексем – це закономірне явище й важливий засіб збагачування української літературознавчої термінології. Це процес, який багато віків відбувався в термінній системі літературознавства і сприяв плідному розвоєві літературознавчої науки. Опис подібних процесів у мові й досі є важливим завданням для науковців-термінознавців.

* красне письменство – ред.

1. БПРС – Гессен. Д. Большой польско-русский словарь : У 2-х т. / Д. Гессен, Р. Стыпула. – М. – Варшава : Русский язык, Ведза Повшехна, 1980. – Т. 2. – 776 с. 2. ДГС – Дворецкий И. Х. Древнегреческо-русский словарь / под ред. чл.-кор. акад. наук СССР проф. С. И. Соболевского / И. Х. Дворецкий. – М. : Государственное издательство иностранных и национальных словарей, 1958. – Т. 2. – 1905 с. 3. ДН – Франко І. Я. Давнє і нове / І. Франко // Твори : У 50 т. – К., 1983. – Т. 38. – C. 487–502. 4. ДоГФ – Гребінка Є. До Г. Ф. Квітки-Основ’яненка [лист] / Є. Гребінка // Твори у трьох томах. – К. : Наук. думка, 1981. – Т. 3. – С. 594–595. 5. ІЛР – Огоновський О. Історія літератури руської [української] / О. Огоновський. – Мюнхен : Monachii, 1991. – Ч. ІІ. – 975 с. 6. ІРС – Итальянско-русский словарь / сост. Скворцова, Н., Майзель, Б. – М. : Иностранные и национальные словари, 1963 . – 956 с. 7. ЕСУМ1 – Етимологічний словник української мови : в 7 т. / АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Редкол. О. С. Мельничук (головний ред.) та ін. – К. : Наук. думка, 1982. – Т.1. – 632 с. 8. ЕСУМ5 – Етимологічний словник української мови : в 7 т. / АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Редкол. О. С. Мельничук (головний ред.) та ін. – К. : Наук. думка, 1983. – Т. 5. – 632 с. 9. ЕСУМ6 – Етимологічний словник української мови : в 7 т. / АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні ; Редкол. О. С. Мельничук (головний ред.) та ін. – К. : Наук. думка, 2012. – Т. 6. – 632 с. 10. ІУЛ1 – Барвінський О. Історія української літератури / О. Барвінський. – Л. : Друканя Товариства імени Шевченка, 1920. – Ч.1. – 375 с. 11. ІУЛ2 – Барвінський О. Історія української літератури / О. Барвінський. – Л. : Друканя Товариства імени Шевченка, 1921. – Ч. 2. – 430 с. 12. ЛРС – Дворецкий И. Х. Латинско-русский словарь : около 50 000 сл. / И. Х. Дворецкий. – М. : Русский язык, 1976. – 1096 с. 13. НСТ – Сріблянський М. На сучасні теми / М. Сріблянський // Українська хата. – К., 1911. – № 1–3. – C. 111–122, 170–186. 14. НУС – Німецько-український словник : близько 50 тис. сл. / уклад. В. М. Лещинська, О. Г. Мазний, К. М. Сільвестрова. – К. : Рад. школа, 1959. – 1053 с. 15. ОК – Осип Маковей. Ольга Кобилянська : Літературно-критична студія / Осип Маковей // Л Н Вістник. – Л. : Друкарня Товариства імени Шевченка, 1899. – Т. V. – C. 28–52. 16. СІСМ – Словник іншомовних слів / за ред. О. С. Мельничука. – К. : Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1974. – 775 с. 17. СІСП – Словник іншомовних слів: 23 тис. сл. та термінол. словоспол. / уклад. Л. О. Пустовіт та ін. – К. : Довіра, 2000. – 1018 с. 18. ФРС – Ганшина К. Французско-русский словарь : 51 000 сл. / К. Ганшина / М. : Русский язык, 1987. – 972 с.

1. Влахов С. Непереводимое в переводе / С. Влахов, С. Флорин. – М. : ВСШ., 1986. – 416 с. 2. Голдованський Я. А. Українські неокласичні етимологічні джерела (терміни, складені з грецьких та латинських морфем) / Я. А. Голдованський // Іноземна філологія. – Вип. 107. – Л. : б/в, 1994. – С. 129–133. 3. Гумовська І. М. Англійська юридична термінологія в економічних текстах: генезис, дериваційні та семантико-функціональні аспекти : автореф. … канд. філол. наук : 10.02.04 / Ірина Миколаївна Гумовська. – Л., 2000. – 18 с. 4. Дячук Т. Авіаційна термінологія української мови : тематична класифікація та генетична характеристика / Т. Дячук // Українська наукова термінологія. – К. : Наук. думка, 2009. – № 2. – С. 289–296. 5. Кочан І. М. Слова з міжнародними терміноелементами в сучасній українській літературній мові / І. М. Кочан // Мовознавство. – 1998. – № 6 – С. 62–66. 6. Кочан І. Системність, динаміка, кодифікація слів з міжнародними кореневими компонентами в сучасній українській мові : автореф. дис. … д-ра філол. наук : 10.02.01 [Електронний ресурс] / І. М. Кочан ; НАН України. Ін-т укр. мови. – К., 2006. – С. 5. (39 с.). – укр. – Режим доступу : http://dissua.com/gum_n1/ist1-45—pk-5856--l-ua--st-72--s-2--p-2.html. 7. Кочерган М. П. Вступ до мовознавства / М. П. Кочерган. – К. : Академія, 2006. – 287 с. 8. Лотте Д. С. Вопросы заимствования и упорядочения иноязычных терминов и терминоэлементов / Д. С. Лотте. – М. : Наука, 1982. – 149 с. 9. Луньо П. Є. Запозичення в українській термінології конституційного права / П. Є. Луньо // Наукові праці : науково-методичний журнал. – Т. 223. – Вип. 211. Філологія. Мовознавство / ред. Л. П. Клименко [та ін.]. – Миколаїв : ЧДУ ім. П. Могили, 2013. – 116 с. 10. Онуфрієнко Г. С. Французькі запозичення в юридичній термінології східнословянських мов: парадигматичний і синтагматичний аспекти / Г. С. Онуфрієнко // Мовознавство. – 2002. – № 1. – С. 60–62. 11. Панько Т. І. Українське термінознавство / Т. І. Панько, І. М. Кочан, Г. П. Мацюк. – Л. : Світ, 1994. – 214 с. 12. Селігей П. О. Що нам робити із запозиченнями? Ч. 2 / П. О. Селігей // Українська мова. – 2007. – № 4. – С. 16–32.