Стаття присвячена питанням ідеології Організації українських націоналістів (ОУН) у сфері освіти, церкви і релігії, у питаннях національних меншин та народів, що проживали на території України, у першій половині ХХ століття.
Стаття присвячена питанням державного устрою, принципам та ідеології державного будівництва майбутньої Української держави в документах українських націоналістичних організацій та працях провідників ОУН у першій половині ХХ століття.
Автор зазначає, що перші напрацювання українських націоналістів щодо державотворення були окреслені ще на початку ХХ ст., зокрема С.Нижанківським на першому Конгресі українських націоналістів у 1929 р. який окреслив основні етапи державного будівництва, від яких залежала і форма державного будівництва.
У статті досліджено історичні та політичні чинники, які зумовили зародження та подальшу трансформацію ідеології українського націоналізму, як важливого суспільно-політичного явища в історії Української державності. Автором наголошено на актуальності тематики дослідження в контексті розбудови Української держави як правової, демократичної і європейської, та подальшого розвитку державотворчих процесів у напрямку європейської та євроатлантичної інтеграції. У статті зазначено, що ідеологічно український націоналізм головним чином сформувався в XIX столітті.
Метою даної роботи є аналіз геополітичних візій Дмитра Андрієвського щодо зовнішньополітичних орієнтирів України, її геополітичного позиціонування як у регіоні Східної Європи, так і у масштабах широкого діапазону міжнародної політики. У своїх геополітичних візіях Д. Андрієвський надає Україні місце регіонального лідера Східної Європи, стабільного та надійного безпекового центру на східних кордонах Європейського співтовариства супроти агресивної політики Москви.
Досліджено погляд на інституційну сутність держави в контексті діалектики її взаємовідносин із суспільством у основних ідейно-політичних напрямах світової політичної думки – лібералізмі, консерватизмі, націоналізмі, соціалізмі.
Розглянуто тему походження, характеру і місії сучасної культурної спадщини. Спадщина є важливим джерелом для інших сфер — культури, політики, економіки. Чи може вона бути тільки джерелом? Спробуємо довести, що не тільки. Ставиться питання — чи може культура, політика чи націоналізм у сучасну епоху існувати без спадщини?