нація

Розкрито зміст, складові та функції національної ідентичності. Проаналізовано стан та проблеми формування української національної ідентичності. Обґрунтовано теоретичні основи державного управління у сфері формування національної ідентичності.

Висвітлюються питання закладення українських державницьких традицій як однієї з форм самоідентифікації народу в контексті періодизації історії держави і права й формування українського етносу (нації). Простежено наслідки закладення українських державницьких традицій від Середньовіччя і по Новий час.

Висвітлюється питання феномену нації, зокрема панівні в сучасній юридичній науці дефініції вказаного поняття. Висловлено думку, що вони зводяться до декількох найбільш поширених його значень ‑ як тотожне поняттю населення держави; як етносоціальної спільноти, що характеризується нерозривною єдністю соціально-економічних і культурних властивостей; як усіх громадян держави, незалежно від їх (національного чи соціального) походження, мови та / чи релігії.

Досліджено детермінанти особливостей публічного управління етнополітичними відносинами в межах поліетнічного суспільства. Визначено проблемні моменти та ключові завдання публічної етнополітики з метою забезпечення гармонізації міжетнічних відносин, міжетнічної взаємодії та національної консолідації.

Стаття присвячена проблематиці тлумачення об’єктів архітектурної спадщини, в контексті постійного збільшення їх кількості та розширення їх типологічного спектру, що веде до загрози релятивізації поняття «цінності»; в зв’язку із цим, виникає необхідність розширення формулювання категорії цінності тих чи інших об’єктів спадщини. Одним із досі не задіяних ресурсів, у цьому контексті, може вважатись поняття ідентичності, розуміння якої потребує теоретичної кваліфікації.

Актуальність зазначеної у заголовку проблеми криється у зростанні інтересу до «національного боку» проблеми осмислення досвіду становлення української державності, зокрема, в ідеологічному вимірі: формування української (політичної) нації, витоків та еволюції ідей української національної державності, поглядів вчених-дослідників української «національної проблематики».

З’ясовано сутність народного суверенітету як правового феномену та запропоновано його авторське визначення для науки конституційного права. Доведено, що “народний суверенітет” є складним правовим поняттям, яке складається з двох взаємопов’язаних та взаємодоповнювальних елементів – “суверенітет” та “народ”, які формують цілісну правову категорію, яка одночасно є основоположним принципом сучасного конституціоналізму.

Висвітлено панівні у вітчизняній та світовій науковій думці підходи щодо сутності
поняття “нація”, його змісту й обсягу, часу появи, а також взаємозв’язку з поняттями
“етнос” і “народ”. Наголошено на тому, що поняття “нація” найчастіше корелює з
поняттями “етнос” і “народ”. Висловлено думку, що нація – це народ, піднесений
запасом державницьких сил, наділений змогою до самоідентифікації й відмежування від
інших націй державними кордонами, а також-інтегрування інших націй до складу своєї
держави на правах національних меншин.

The prevailing approaches in the domestic and world scientific thought are the
approaches to the essence of the concept of «nation», its content and volume, the time of
appearance, as well as the relationship with the concepts of «ethnos» and «people». It is
emphasized that the concept of «nation» most often correlates with the concepts of «ethnos»
and «people». The idea is that the nation is a people that is exalted by the stockpile of state
forces, endowed with the ability to identify and separate from other nations the state borders,