Кримінологічний аналіз неповнолітніх, які отримують покарання без ізоляції від суспільства, є важливим аспектом дослідження сучасної кримінальної політики. Такий підхід спрямований на мінімізацію негативного впливу кримінальної відповідальності на неповнолітніх правопорушників і водночас забезпечення їхньої соціальної реабілітації.
У статті розкрито законодавчі новели забезпечення трансформації кримінально-виконавчої системи України у пенітенціарну систему нового типу шляхом вирішення таких питань, як: достовірність потреби у розробці трансформації кримінально-виконавчого законодавства України у пенітенціарне законодавство і характеру її наслідків; оцінка причин недостатньої ефективності правового забезпечення діяльності органів і установ виконання покарань Міністерства юстиції України; постійна модернізація кримінально-виконавчої системи України як правовий інструмент трансформації кримінально-виконавчої системи
У статті досліджуються види покарань, які можуть бути застосовані до неповнолітніх згідно з Кримінальним кодексом України. Зазначається, що стаття 51 КК України містить загальний перелік покарань, тоді як стаття 98 встановлює спеціальну підсистему покарань для неповнолітніх, до якої входять: штраф, громадські роботи, виправні роботи, арешт та позбавлення волі на певний строк.
У статті розкрито поняття та правова природа інституту звільнення від покарання та його відбування покарання, оскільки цей інститут тісно пов’язаний як з метою покарання, так і з завданнями кримінальної відповідальності загалом.
Вітчизняна кримінально-правова політика орієнтована на створення та забезпечення ефективного функціонування системи заходів правового впливу на протиправну поведінку людини. Основним кримінально-правовим наслідком у цих відносинах постає кримінальна відповідальність, а найпоширенішою формою її втілення залишається покарання.
Системи поводження з дітьми, які мають проблеми із законом, існують вже більше ніж століття, починаючи зі створення окремих установ для неповнолітніх правопоруш ників та дітей “групи ризику”. Незабаром було прийнято низку нормативно-правових актів. Хоча від початку діяли різні моделі, переважав підхід, орієнтований на забезпе чення благополуччя дитини, тобто забезпечення її найвищих інтересів.
Неповнолітні, які вчинили кримінальні правопорушення, є предметом пильного спостереження для кримінологів, правозахисників та суспільства загалом. Одним із конкретних аспектів є судова практика, за допомогою якої неповнолітні можуть бути засуджені до певних видів покарань без ізоляції від суспільства, таких як умовне покарання, штраф, громадські та виправні роботи. Ця практика має переваги і недоліки, які потрібно враховувати із кримінологічного погляду.
Питання про сувору диференціацію відповідальності і покарання в юридичній літературі виникло на рубежі 50–60-х років. Законодавство ж узагалі до 1958 р. не розглядало кримінальну відповідальність окремо від покарання. В Засадах 1958 року і Кримінальному кодексі УРСР 1960 року з'явилася стаття, що передбачає підстави звільнення від кримінальної відповідальності і від покарання. Це стало підтвердженням того, що законодавець не ототожнює кримінальну відповідальність і покарання, а йде шляхом розмежування зазначених понять.
Принципи призначення покарання є окремою категорією кримінального права. Думки науковців щодо визначення поняття принципів призначення покарання та їх видів розходяться. Конкретний вичерпний перелік видів таких принципів сформулювати неможливо. Їх може бути безліч. Проте, в кримінально-правовій літературі всі дослідники проблеми призначення покарання обов’язково включають до видів принципів призначення покарання принцип справедливості.
З’ясування соціально-психологічного аспекту особи завжди передбачає дослідження закономірностей формування певної внутрішньої структури особи та виконання нею функції регулятора поведінки. Формування цієї структури особи відбувається поступово з моменту її народження під впливом різноманітних факторів.
Щоб бути суб’єктом будь-якого суспільного відношення, людина повинна досягти певного рівня психофізичного та соціального розвитку, який дасть їй можливість усвідомлювати та керувати своєю поведінкою, а отже і нести відповідальність за неї.
У статті доведено, що запорукою досягнення мети покарання, в кожному окремому випадку, повинно бути дотримання загальних правил і алгоритмів призначення покарання (в повній їх сукупності), які передбачені в Кримінальному кодексі України. Відтак, положення статті 65 Кримінального кодексу України виокремлюють окремі засади призначення покарання.