Поняття покарання

Питання про сувору диференціацію відповідальності і покарання в юридичній літературі виникло на рубежі 50–60-х років. Законодавство ж узагалі до 1958 р. не розглядало кримінальну відповідальність окремо від покарання. В Засадах 1958 року і Кримінальному кодексі УРСР 1960 року з'явилася стаття, що передбачає підстави звільнення від кримінальної відповідальності і від покарання. Це стало підтвердженням того, що законодавець не ототожнює кримінальну відповідальність і покарання, а йде шляхом розмежування зазначених понять. Подальший розвиток кримінального законодавства привів до того, що вже в 2001 році, у новому Кримінальному кодексі України підстави звільнення від кримінальної відповідальності і підстави звільнення від покарання і його відбування були передбачені в різних розділах.

Слід виділити специфічні ознаки покарання, з яких і складається поняття покарання: 1) покарання – це мірадержавного примусу. Поняття покарання як міри означає, що кожен вид покарання має кількісні границі і визначений зміст, тобто являє собою потенційно здійсненний спосіб впливу на засудженого, строго регламентований кримінальним законом. Ніхто не вправі виходити за межі кількісних і якісних характеристик покарання, встановлених законом; 2) державний характер примусового заходу. Під цим мається на увазі, що покарання може бути призначено тільки від імені держави, і є публічно-правовою, державною оцінкою діяння як протиправного, а особу, що вчинила це кримінальне правопорушення, як зобов’язаного перетерпіти покарання; 3) примусовий характерпокарання як державної міри. Всі учасники публічно-правової сфери зобов’язані підкорятися рішенням, що вступили в законну силу, про покарання, а держава вправі застосовувати для їхньої реалізації відповідні заходи впливу, тобто передбачені законом необхідні способи, що забезпечують підпорядкування осіб і органів такого роду рішенням, включаючи необхідні заходи фізичного впливу. Примусовий характер покарання також означає обов’язок засудженого перетерплювати позбавлення й обмеження, пов’язані з застосуванням до нього покарання; 4) кримінальне покарання призначається за ті діяння, що є кримінальними правопорушеннями, тобто містять всі ознаки складу кримінального правопорушення і застосовується до конкретної особи. Тобто винність є одним з ознак кримінального правопорушення, зрозуміло, що покарання застосовується до особи, визнаною винною у здійсненні кримінального правопорушення; 5) покарання призначається тільки за вироком суду і від імені держави; 6) покарання, на відміну від інших примусових заходів, спричиняє особливий правовий наслідок – судимість, що може бути знята чи погашена за певних умов, зазначених у кримінальному законі (ст.88 КК України). Саме судимість відрізняє кримінальне покарання від інших засобів державного примусу; 7) покарання за своїм змістом є карою. Хоча сам термін «кара» відсутній у визначенні покарання, даному в КК. Каральний характер покарання передбачається в обмеженні прав і свобод особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення. Кара є складовою ознакою будь-якого кримінального покарання. Вона визначається строками покарання, наявністю фізичних і моральних страждань та позбавлень, різного роду правообмеженнями. В одних покараннях вона виражена більшою мірою, наприклад, довічне ув’язнення, позбавлення волі, в інших – переважають обмеження інших прав; займатися професійною діяльністю, мати звання, нагороди тощо. В кожному покаранні, безумовно, присутні і моральні страждання – ганьба, сором перед суспільством і своїми близькими.