журналістика

Розглянуто інформаційні жанри як майданчик для журналістських досліджень. Аналізується розвиток у сучасних соціально-економічних реаліях інформаційних жанрів. Висувається гіпотеза, що за умов капіталізації журналістики розширяються можливості інтерв’ю та його різновидів. Як інтерв’ю, так і репортаж у сучасних капіталізованих мас-медіа взаємодоповнюють одне одного, сприяють оптимізації подання контенту. Більш художньо довершеними є такі випадки медійної практики, коли в інтерв’ю не тільки вводиться репортажний елемент, а й сторонній, часом дуже суб’єктивний, стислий коментар.

Стаття присвячена висвітленню екологічної тематики в новинних програмах українського телебачення. На підставі вивчення випусків новин на загальноукраїнському телевізійному каналі “1+1” та спеціалізованому телеканалі “ЕCO TV” акцентується на важливості медіадискурсу для промоції знань з екології з метою формування загальної екологічної культури, екологічної свідомості та проекологічної поведінки громадськості. Загалом, в сучасному українському екологічному теледискурсі присутній сегмент наукового контенту, але його обсяг є незначним порівняно з розважальним.

Розглядається використання у журналістській роботі соціальних мереж як джерел інформації. Останнім часом такі сайти як Facebook, Twitter чи Instagram стали частиною традиційного інструментарію журналістів для отримання відомостей про поточні події, оцінки і думки громадськості, діяльність влади тощо. Соціальні мережі сьогодні інтегровані у щоденну професійну практику збору новин, що робить їх важливими джерелами інформації для журналістської роботи.

Жанр інтерв’ю сьогодні є одним з найдинамічніших та найпопулярніших як серед аудиторії, так і серед самих журналістів. Медійники застосовують його, коли потрібен коментар експерта або просто очевидця події, для ширшого розкриття досліджуваної теми. Журналістам подобається демонструвати свою майстерність під час інтерв’ю з відомими людьми, в якому розкривають, наприклад, їх життєвий шлях чи особисті подробиці.

Стаття є студією-прологом до дослідження складної масштабної наукової проблеми, яку можна означити як «журналістика і культура дитинства». Засадничим питанням цієї наукової ділянки є образ дитини, який формують засоби масової інформації, головно у такому ключі: дитина — це правовий суб’єкт чи безправний об’єкт.

Проаналізовано публіцистичні елементи в поетичних текстах одного зі знакових літераторів-“шістдесятників” – журналіста за фахом Василя Симоненка у контексті тогочасної української публіцистики та прози. Акцентовано на формальних, змістових та формозмістових елементах творення поетизованих публіцистичних текстів на основі авторських та суспільних філософських, психологічних, ідеологічних світоглядних моделей, життєтексту, перспективах їх ангажування у сучасний культурно-інформаційний вітчизняний простір.

Стаття методично і композиційно підпорядкована ідейному задуму дослідження, який полягає у визначенні рівня правомірності моральних норм журналістики про дітей. Тому дослідницька увага головно спрямована на виявлення юридичних аргументів для підтвердження або спростування положень професійної моралі, які регулюють діяльність міжнародного та українського журналіста під час підготовки матеріалів, що стосуються дітей.

Задовольняючи потребу суспільства в інформації, ЗМІ автоматично бере на себе відповідальність за етичні норми всіх опублікованих матеріалів. Серед екстремальних умов діяльності журналіста окремим видом можна назвати надзвичайні ситуації. 12 Питання їх висвітлення не менш важливе, адже стихійні лиха, техногенні катастрофи та менш масштабні надзвичайні ситуації впливають на життя суспільства. Згідно з результатами дослідження Української академії преси “Моніторинг політичних новин” за участю працівників Інституту соціології НАН України, у червні 2018 р.

У 2016 році відбулися дві значні політичні події: референдум щодо членства Великобританії в Європейському Союзі та президентські вибори у Сполучених Штатах Америки. Поточне зображення обох кампаній базується на підтвердженні численних випадків розбіжності з правдою з боку переможців. Це було підтверджено оголошенням термінів “фейк-новин” та “пост-правда” словами року – 2016 року. Ці слова широко використовували політики, журналісти та виборці.