Здійснено філософсько-правовий аналіз наявних підходів до дефініції “перехідного правосуддя” та сформовано авторську позицію щодо його розуміння. Виокремлено дві особливості виникнення моделі перехідного правосуддя: 1) досліджувана модель вбудо- вана на практичному досвіді, а вже пізніше стала основою теоретичних учень про пере- хідне правосуддя; 2) ця модель виникає за ініціативою міжнародної спільноти як реакція на багаторазові порушення прав людини.
Визначено, що, незважаючи на загальне спрямування дефініції перехідного право- суддя, визначеної ООН, чимало дослідників її критикують, з огляду на таке: по-перше, її зміст не охоплює оказії змін політичних режимів під час яких відбувалося порушення прав людини; по-друге, не вказується на допустимість чи недопустимість використання концепції перехідного правосуддя під час збройного конфлікту, або її можливість засто- совування лише після припинення конфлікту; по-третє, дефініція визначена ООН не ві- дображає взаємозв’язок перехідного правосуддя з міжнародним правом.
Запропоновано авторську дефініцію перехідного правосуддя, що трактується як сукупність інструментів, процесів і механізмів, спрямованих на подолання наслідків зловживань правами людини у контексті збройних конфліктів та/або змін політичних режимів, що полягають, насамперед, у притягненні до відповідальності винних у вчине- них правопорушеннях, відшкодуванні шкоди (як моральної, так і матеріальної), встано- вленні правди про обставини, в яких були здійснені порушення прав людини, досягненні примирення та встановленні справедливості.
1. Filatov V. V. (2022). Istorychni aspekty stanovlennia kontseptsii perekhidnoho pravosuddia v teorii mizhnarodnoho prava. [Historical aspects of the formation of the concept of transitional justice in the theory of international law]. Nove ukrainske pravo. No3. P. 221–226. [in Ukrainian].
2. Mihr A. (2017). An introduction to transitional justice in Simić. An Introduction to Transitional Justice Abingdon. Oxon: Routledge. Р. 1–27. [in English].
3. Bazove doslidzhennia iz zastosuvannia pravosuddia perekhidnoho periodu v Ukraini: monohrafiia. (2017). [Basic research on the application of transitional justice in Ukraine: a monograph]. Za zah. red. A. P. Bushchenka, M. M. Hnatovskoho. Kyiv: «RUMES» Publ. 592 р. [in Ukrainian].
4. Lachowski T. (2015). International Criminal Court-the Central Figure of Transitional Justice:Tailoring Post-Violence Strategies, with Special Reference to Ukraine. Polish Quarterly of International Affairs. Vol. 3. Р. 39–58. [in English].
5. Huyse L. (1995). Justice after Transition: On the Choices Successor Elites Make in Dealing with the Past. Law & Social Inquiry. Vol. 20. P. 51–78.
6. Skaar E. (2005). Truth Commissions, Trials – or Nothing? Human Rights in Democratic Transitions. Human Rights Research at the Chr. Michelsen Institute. Vol. 4. P. 149–171. [in English].
7. Pion-Berlin D. (1994). To Prosecute or to Pardon? Human Rights Decisions in the Latin American Southern Cone. Human Rights Quarterly. Vol. 16. P. 105–130. [in English].
8. Roht-Arriaza N. (2006) Transitional Justice in the Twenty-First Century : Beyond Truth Versus Justice. «The new landscape of transitional justice» in Mariezcurrena. Cambridgeю UK: Cambridge University Press Publ. Р. 1–16. [in English].
9. Binder C. (2013). Introduction to the Concept of Transitional Justice. Transitional Justice – Experiences from Africa and the Western Balkans. Vienna. Р. 9–30. URL: https://www.bundesheer.at/pdf_pool/publikationen/transitional_justice_sr... (Accessed: 17.02.2023). [in English].
10. Arthur P. (2009). How Transitions Reshaped Human Rights: A Conceptual History of Transitional Justice. Human Rights Quarterly. Vol. 31. No 2. P. 321–367. [in English].
11. Bell J. (2015). Understanding Transitional Justice and its Two Major Dilemmas. Journal of Interdisciplinary Conflict Science. Vol. 1. Iss. 2. P. 1–15. [in English].
12. Elster J. (2004). Transitional Justice in Historical Perspective. Cambridge: Cambridge University Press. URL: https://philpapers.org/rec/JONCTB (дата звернення: 17.02.2023). [in English].
13. Teitel R. G. (2003). Transitional Justice Genealogy. Harvard Human Rights Journal. Vol. 16. P. 69–94. [in English].
14. Rezoliutsiia Rady Bezpeky OON №S/2004/616. [UN Security Council Resolution No. S/2004/616]. URL: https://documents-dds-ny.un.org/doc/UNDOC/GEN/N04/395/31/PDF/N0439531.pd... (Accessed: 17.02.2023). [in Ukrainian].
15. Analytical study on human rights and transitional justice (2009). Annual Report of the United Nations High Commissioner for Human Rights and Reports of the Office of the High Commissioner and the Secretary-General. No. A/HRC/12/18. URL: https://digitallibrary.un.org/record/662694?ln=ru (Accessed: 17.02.2023). [in English].
16. Report of the Special Rapporteur on the promotion of truth, justice, reparation and guarantees of non-recurrence. Human Rights Council Twenty-first session. A/HRC/21/46. 9 August 2012. РURL://www.ohchr.org/sites/default/files/Documents/HRBodies/HRCouncil/RegularSe... (Accessed: 18.02.2023). [in English].
17. Sandoval C. (2011). Transitional Justice: Key Concepts, Processes and Challenges. Briefing Paper. IDCR-BP-07/11. Institute for Democracy & Conflict Resolution. URL: https://repository.essex.ac.uk/4482/ (Accessed: 18.02.2023). [in English].
18. Plotnikov O. (2017). Defining transitional justice: scholarly debate and UN precision. Lex portus. No 1. P. 50–63. [in English].