Реформування канонічного права в добу європейського середньовіччя (ХІ – ХІІІ ст.): історико-правовий аналіз

У статті висвітлено історико-правові аспекти становлення та реформування церковного та канонічного права Європи в ХІ–ХІІІ ст. Підкреслено, що середньовічне церковне та канонічне право залишається не тільки головним джерелом релігійного права, а й ключовим елементом сучасних світських правових систем, а концептуальні ідеї та висновки середньовічних каноністів залишаються втіленими в традиції загального права в англомовному світі і правовій спадщині країн континентальної Європи. На прикладі історичного метода показано особливості становлення та реформування канонічного права в середньовічній Європі.

З’ясовано, що основними джерелами канонічного права у середньовічну добу були нормативно-правові документи, котрі ра той час мали вищу юридичну силу і видавались Папами: папські булли, декрети, конституції. Це зумовило необхідність їх тлумачення та роз’яснення. Європейські університети стали свого роду центрами викладання канонічного права і відповідно саме вони займались доктринальним опрацювання подібних канонічних та церковних документів, давали їм юридичну оцінку та впроваджували їх подальше використання, формуючи відповідні збірники канонічних норм. Середньовічне церковне, а особливо, канонічне право було набагато більшим, ніж просто набір релігійних приписів, яким слід керуватися віруючим, так як, намагаючись пояснити численні протиріччя, які виникали в процесі імплементації церковних та канонічних норм, каноністи повинні були дослідити легітимність і межі як папської, так і королівської влади. 

Запропоновано виділити головні етапи становлення та реформування середньовічного канонічного права. Проаналізовано основні збірки канонічного права доби європейського Середньовіччя та їх впливу на становленні юридичної науки і ролі каноністів, які шляхом тлумачення та коментування папських конституцій внесли значний вклад у розвиток канонічного права і формуванні правової системи в цілому.