Становлення та розвиток законодавчого регулювання промислових зразків як об'єктів інтелектуальної власності в Україні

Стаття присвячена висвітленню актуальних питань становлення та розвитку правової охорони промислових зразків. Автором проаналізовано правове регулювання досліджуваних відносин та визначено основні етапи його розвитку. Метою цієї статті є правовий аналіз положень законодавства України щодо становлення та розвитку правового регулювання промислових зразків, визначення дискусійних законодавчих положень та висловлення пропозицій щодо вдосконалення відповідного правового регулювання. Методи дослідження. Використано системний метод (при з'ясуванні місця промислового зразка в системі об’єктів права промислової власності), порівняльний метод (при порівнянні етапів розвитку національного законодавства). Історичний метод застосовувався для дослідження становлення та розвиток законодавства у сфері промислової власності у хронологічній послідовності, починаючи від 1991 р. і закінчуючи сьогоденням; формально-юридичний метод – для комплексної характеристики законодавства України щодо промислових зразків. Метод наукового тлумачення права – використовувався для з'ясування змісту відповідних правових норм. Висновки. Доведено, що становлення законодавства України, яке регулює відносини щодо виникнення прав на промислові зразки, їх здійснення та захист, відбувалося у кілька етапів. Встановлено, що перший етап тривав протягом 1991–2003 рр. (відбулося започаткування вітчизняного законодавства щодо промислової власності), другий етап тривав протягом 2003–2014 рр., під час якого відбувся розвиток національного законодавства у цій сфері, третій етап розпочався у 2014 р. і триває до тепер (має місце гармонізація національного законодавства у сфері промислової власності з правом ЄС). Доведено, що після здобуття Україною незалежності в Україні було практично відсутнє правове регулювання промислових зразків. Встановлено, що єдиним нормативним актом, який містив хоча б кілька норм щодо промислових зразків, був Цивільного кодексу України УРСР. Доведено, що першим нормативним актом, який врегульовував відносини щодо промислових зразків, було Тимчасове положення про правову охорону об'єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні, яке відіграло важливу роль у наступному становленні законодавства про промислові зразки. Обґрунтовано, що прийняття Закону України «Про охорону прав на промислові зразки» від 15.12.1993 р. було наступним важливим кроком у становленні правового регулювання досліджуваних відносин, оскільки цей закон дуже ґрунтовно унормував відносини, що виникають у зв'язку з набуттям і здійсненням прав на промислові зразки. Обґрунтовано, що другий етап у становленні і розвитку законодавства про промислові зразки був зумовлений прийняттям Цивільного кодексу України у 2003 р., у зв'язку з цим було суттєво вдосконалено багато законодавчих положень, які в подальшому діяли близько 20 років. Встановлено, що основні законодавчі новації (2003) були наступними: змінено умови патентоспроможності, удосконалено зміст новизни промислового зразка, змінено порядок проведення експертизи заявки, вдосконалено порядок публікації про видачу патенту та реєстрацію патенту, змінено порядок оскарження рішення патентного відомства за заявкою на промисловий зразок, удосконалено правові норми щодо використання промислового зразка, щодо припинення дії патенту, щодо захисту прав на промислові зразки. Встановлено, що третій етап щодо розвитку законодавства про промислові зразки розпочався у 2014 р. (підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС) і триває по сьогодні. Встановлено, що Угода про асоціацію між Україною та ЄС містить великий за обсягом Розділ про інтелектуальну власність, кілька статей присвячені саме промисловим зразкам (ст. 212 – 218). Обґрунтовано, що ці статті заклали фундамент майбутнього реформування законодавства України про промислові зразки, яке відбулося лише у 2020 р. Доведено, що станом на сьогодні законодавство України щодо промислової власності загалом, і щодо промислових зразків зокрема, є максимально наближеним до стандартів ЄС у цій сфері, і здатне належно врегульовувати відносини.