Генезис розвитку прав людини в Новий час

Розглянуто основоположні та світоглядні ідеї найвідоміших мислителів періоду
Нового часу. Досліджено історичне формування інституту прав людини у далекоглядних
ідеях визначних мислителів. Ю. Ліпсій у своїх працях зазначає, що природне право є
певним правом людини на життя, що закладено самою природою. Він звертає свою увагу
також на розум та совість людини, що покликані як суддя визначати вчинки із
застосуванням здорового глузду та виокремлював їх як аморальні та моральні. Гуго Гроцій
спираючись на праці величних мислителів античної Греції та Риму, таких як Аристотель,
Демокріт та Платон Сенеки розглядав державу як “інструмент” досягнення загальної
користі для людей. Він був наслідником ідеї природного права та вважав, що закон лише є
певним регулятором вже існуючих правил, а також заперечував народовладдя, допускаючи
його прояви лише у певному виборі щодо підкорення в процесі управління. Основною ідеєю
Томаса Гоббса є ідея про природний стан людини, відстоюючи позицію про рівність людей,
що закладене у самій суті природи як у фізичній так і в розумовій сфері. Мислитель також
розвивав ідею миру між людьми та переконував, що кожна людина повинна дотримуватись
та прагнути миру навіть відмовившись від певного роду індивідуальної свободи задля
“життя за правилами”, тобто за законами, що створені в державі. Проаналізовано генезу
розвитку природного права та його вплив на формування різноманітних підходів щодо
визначення місця людини у державі та суспільстві. Констатовано, що у даний період
особливого значення набули принципи справедливості, рівності та гуманності у політико-
правовій думці даного періоду, що є базовими елементами у структурі людських прав. А
також, особливе місце у даному періоді посідає право на життя людини, що тим самим
здійснює поступальний підхід до людиноцентриської парадигми