Метаантропологічні парадигми антиномії філософії права

 У антиномійній теорії значне місце відводиться  антропологічним особливостям людини. Таке твердження має місце тому, що людна у праві часто, навіть інколи беззаперечно, зосереджується на тому, що основним для неї є тілесна природа існування. Тоді вся увага  звертається до того, що тілесна поведінка вирішує праведність чи не праведність життя і у цій теорії шукають антиномії, щодо онтологічного результату не приводить.

Чому виникає такий стан?

Справа в тому, що людина не тільки тілесна, природна особа, а й надприродна. Ця теза у безбожній державі великими  намаганнями зводилася до простого розуміння  людини – як частини природи, а не всією природою – тілом, душею, духом: Це потрібно земній цивілізації, а не іншим. Такі позитивістські ідеології заперечували принаймні два століття, що позитвне право має право на існування, а природне ні, не кажучи вже про надприродне. Тому про душу і дух людини згадували тільки як видумки буржуазної теорії.

В даний час метаантропологічні особливості не впевнено входять у філософсько-правову науку даються взнаки колишні штучні впливи на розвиток справжніх антропологічних причин.

Виявлення справжніх причин потребує суб’єктом права  у сутність метаантропології. З одного боку, тіло, душа і дух є окремими, автономними складовими, елементами людини. Кожен цей елемент має свої закони  розвитку. Існують тілесні закони, душевні закони, духовні закони. Якщо існують закони, то вони діють за своїми імперативами . З іншого боку – тіло, душа, дух – це єдине ціле людини , де кожна частина кожен орган повинна підкорятися розумові.  У випадку, коли розум працює слабо або не онтологічно, то дієвість автономних законів тіла, душі, і духу створюють або суперечності, або недостатні потенційні можливості регуляції. Такий послаблений метаантропологічний організм людини видає антиномії. Тоді випливає, те що людина у своїй поведінці є не впевнена – різні варіанти її дій є або істнними, або не істинними, онтологічними, або неантологічними.  В кожному разі до правди вони не ведуть. Для цього необхідно враховувати глибинну сутність права, яка гармонізує внутрішні метаантропологічні закони людини, її метафізичні властивості.

Суб’єкти права основну увагу звертають на реалізацію позитивного права. Тому існує не виправдана тенденція нехтування природним і надприродним правом, їхніми регулятивними імпульсами.