Метаантропологічні парадигми антиномії філософії права

В антиномійній теорії значне місце відводиться антропологічним особливостям людини. Таке твердження зумовлене тим, що людина у праві часто, навіть інколи беззаперечно, зосереджується на тому, що основним для неї є тілесна природа існування. Тоді вся увага зосереджується на тому, що тілесна поведінка визначає праведність чи неправедність життя і у цій теорії шукають антиномії, що до онтологічного результату не приводить.

Чому виникає такий стан?

Річ у тім, що людина не тільки тілесна, природна особа, а й надприродна. Цю тезу в безбожній державі великими намаганнями зводили до простого розуміння людини як частини природи, а не із всією природою – тілом, душею, духом. Це потрібно земній цивілізації, а не іншим. Такі позитивістські ідеології заперечували принаймні два століття, що позитивне право має право на існування, а природне ні, не кажучи вже про надприродне. Тому про душу і дух людини згадували тільки як про вигадки буржуазної теорії.

Нині метаантропологічні особливості невпевнено входять у філософсько-правову науку, даються взнаки колишні штучні впливи на розвиток справжніх антропологічних причин.

Виявлення справжніх причин потребує вникнення суб’єкта права у сутність метаантропології. З одного боку, тіло, душа і дух є окремими, автономними складовими, елементами людини. Кожен цей елемент має свої закони розвитку. Існують тілесні закони, душевні закони, духовні закони. Якщо існують закони, то вони діють за своїми імперативами. З іншого боку – тіло, душа, дух – це єдине ціле людини, і кожна частина, кожен орган повинні підкорятися розумові. Якщо розум працює погано або не онтологічно, то дієвість автономних законів тіла, душі й духу створюють або суперечності, або недостатні потенційні можливості регуляції. Такий ослаблений метаантропологічний організм людини видає антиномії. Із цього випливає, що людина у своїй поведінці не впевнена – різні варіанти її дій є або істинними, або не істинними, онтологічними, або неонтологічними. В кожному разі до правди вони не ведуть. Для цього необхідно враховувати глибинну сутність права, яка гармонізує внутрішні метаантропологічні закони людини, її метафізичні властивості.

Суб’єкти права основну увагу звертають на реалізацію позитивного права. Тому існує невиправдана тенденція нехтування природним і надприродним правом, їхніми регулятивними імпульсами.