Проблеми онтологічної справедливості: антиномії

У статті розглядається проблема онтологічної справедливості крізь призму філо­софських, правових і моральних антиномій. Аналізуються межі справедливості, її прояви у позитивному, природному та надприродному праві. Особлива увага надається гетеро­но­мічним імперативам [7, с. 202], що формують нормативну дію в суспільстві, а також потенційним можливостям справедливості, її синергетичному характеру та духовній гли­бині. Автор обґрунтовує думку про неповноту реалізації справедливості у реальному світі, наголошуючи на її трансцендентному вимірі та потребі моральної відпо­відаль­ності. У статті подається концепція антиномічної справедливості як ключа до глибшого розуміння правової реальності та людської природи.

Отже, мета цього дослідження – окреслити онтологічні основи спра­ведливості, розкрити її антиномічну природу в межах позитивного та природного права, а також проаналізувати перспективу надприродного виміру справедливості – як потен­ції сили, як онтологічної потреби.

У часи правових реформ, глобальних конфліктів і духовної кризи особливо гостро постає запитання: чи є справедливість реальною основою буття, чи лише ідеалізованим прагненням людини? У сучасному світі, де позитивне право часто віддаляється від мо­рального виміру, зростає потреба у глибшому філософському осмисленні справед­ливості – не як зовнішнього припису, а як внутрішнього буттєвого імперативу.

Актуальність теми посилюється і тим, що в умовах деформації правосвідомості, ко­рупції та формального правозастосування справедливість редукується до ефектив­ності або легальності, що не завжди тотожне моральній істині. Позитивне право, незважаючи на свої легітимні засади, часто вступає в конфлікт із уявленням суспільства про “справжню спра­ведливість”, що свідчить про глибокий онтологічний розрив між формою і змістом права.

Особливої актуальності ця тема набуває для України, яка переживає процес пере­осмислення цінностей, боротьбу за ідентичність і спробу оновлення правової куль­тури. У цьому контексті звернення до проблеми онтологічної справедливості є не лише філософськи виправданим, а суспільно необхідним. Це – заклик до пошуку правди, яка не обмежується нормативною оболонкою, а пронизує саме людське буття.

Крім того, у науковій спільноті дедалі частіше порушуються питання синтезу філософії права, богослів’я та соціальної антропології. Поняття справедливості втрачає свою одновимірність і потребує переосмислення крізь призму антиномічного мислення, де не уникається суперечність, а визнається її глибинна онтологічна природа.