особистість

У статті досліджено одну із основних проблем філософії права, а саме становлення особистості у контексті поєднання соціального та індивідуального в цій інституції. Акцентовано увагу на вирішенні фундаментальної проблеми суспільної науки: становлення особистості через призму філософсько-правових детермінант. Проведено кореляцію між індивідуальними та соціальними чинниками становлення особистості та формуванням людини як повноцінного члена суспільства.

У статті визначено, на основі аналізу значної джерельної бази, провідні моделі громадянського суспільства. Здійснено їх теоретичне обґрунтування, показано в них особливості взаємовідносин людини та держави. Доведено, що держава існує для суспільства, а не навпаки і, власне, розділення громадянського суспільства і держави є однією з основних характеристик демократичної форми правління, і повинна сприяти звільненню особи від державного диктату.

У статті на основі цивілізаційного підходу ґрунтовно проаналізовано питання буття людини. Запропонований підхід вирішення проблеми цілісності буття людини дає можливість багатоплановості цього питання: питання смислу і цінності людського буття, унікальності людської природи та сутності внутрішнього світу та визначення в ньому. Визна¬чено суттєві аспекти цілісності особистості, здійснено аналіз та уточнено поняття цілісності буття людини у психолого-антропологічному та філософсько-правовому контекстах.

У статті проаналізовано проблему девіантної особистості в історико-філософському та соціально-правовому контексті. Доведено, що проблема виправлення девіантної особистості, яка виявляє, зокрема, злочинну поведінку, нерозривно пов’язана з історико-філософським та соціально-філософським аналізом сутності людини, особистості, причин девіантної поведінки, а також змісту та форми виправлення. Історико-філософський аналіз загалом показав, що європейський філософський досвід містить різноманітні варіанти тлумачення цих феноменів та процесів.

У статті здійснено порівняльний аналіз концепту особистості основних філософсько-правових шкіл. Основоположник сучасного персоналізму Е. Муньє вважав, що “Я” людини є “первинною реальністю”, і вона, на його думку, є й передумовою, і дійсністю історичної творчості. Особистість – центр переорієнтування об’єктивного унiверсуму, хто досяг рівня особистісного існування, є суб’єктом створення власне людської реальності. Екзистенціалізм висуває унікальність людського буття, приділяючи велику увагу емоційному, духовному стану особистості.