punishment

Питання про сувору диференціацію відповідальності і покарання в юридичній літературі виникло на рубежі 50–60-х років. Законодавство ж узагалі до 1958 р. не розглядало кримінальну відповідальність окремо від покарання. В Засадах 1958 року і Кримінальному кодексі УРСР 1960 року з'явилася стаття, що передбачає підстави звільнення від кримінальної відповідальності і від покарання. Це стало підтвердженням того, що законодавець не ототожнює кримінальну відповідальність і покарання, а йде шляхом розмежування зазначених понять.

Принципи призначення покарання є окремою категорією кримінального права. Думки науковців щодо визначення поняття принципів призначення покарання та їх видів розходяться. Конкретний вичерпний перелік видів таких принципів сформулювати неможливо. Їх може бути безліч. Проте, в кримінально-правовій літературі всі дослідники проблеми призначення покарання обов’язково включають до видів принципів призначення покарання принцип справедливості.

З’ясування соціально-психологічного аспекту особи завжди передбачає дослідження закономірностей формування певної внутрішньої структури особи та виконання нею функції регулятора поведінки. Формування цієї структури особи відбувається поступово з моменту її народження під впливом різноманітних факторів.

Щоб бути суб’єктом будь-якого суспільного відношення, людина повинна досягти певного рівня психофізичного та соціального розвитку, який дасть їй можливість усвідомлювати та керувати своєю поведінкою, а отже і нести відповідальність за неї.

У статті доведено, що запорукою досягнення мети покарання, в кожному окремому випадку, повинно бути дотримання загальних правил і алгоритмів призначення покарання (в повній їх сукупності), які передбачені в Кримінальному кодексі України. Відтак, положення статті 65 Кримінального кодексу України виокремлюють окремі засади призначення покарання.

Стаття присвячена характеристиці злочинної організації як форми співучасті.

Констатовано, що кримінального-правовій доктрині протягом тривалого часу відома розглядувана форма співучасті, утім правознавців або бачили таке формування в якості одного з різновидів організованої групи,  або ж виокремлювали її як окрему форму співучасті. Деякі автори взагалі мають сумніви стосовно доцільності існування такого інституту. У зв’язку з цим виникає багато проблем щодо суті й змісту поняття злочинної організації та її основних ознак, що породжує безперервні дискусії серед вчених.

Стаття присвячена характеристиці злочинної організації як форми співучасті.

Організована злочинність – це негативне соціальне явище, яке породжене суспільними відносинами, що виникають у результаті людської діяльності.

Розглянуто у науковому розумінні природу та гуманність довічного ув’язнення. У статті уточнено поняття довічного позбавлення волі відповідно до наявних правових та наукових джерел, які мають концептуальний характер: “ Довічне ув’язнення - найтяжчий захід примусу із основних видів покарання, який згідно зі ст. 64 КК України встановлюється за вчинення особливо тяжких кримінальних правопорушень і застосовується лише у спеціально передбачених випадках відповідно до цього Кодексу, якщо суд не вважає за можливе застосувати покарання у виді позбавлення волі за певний строк.

Стаття присвячена співвідношенню понять “загальні засади призначення покарання” та “принципи призначення покарання”. У кримінальному праві паралельно використовуються поняття “загальні засади призначення покарання” та “принципи призначення покарання”. На перший погляд ці поняття здаються тотожними. Принципи часто визначають через загальні засади, і навпаки – загальні засади через принципи. Поширеною у юридичні літературі є позиція, згідно з якою загальні засади мають своїм джерелом окремий принцип призначення покарання чи їх сукупність.

Анотація. Стаття присвячена поняттю, видам та загальній характеристиці корупційних правопорушень, адже короупція є одним із найстійкіших негативних явищ у діяльності органів державної влади й управління. Вона вражає всі сфери суспільного життя, сприяє поширенню організованої злочинності, створює соціальну напругу, породжує у населення невпевненість у здатності влади здійснити організаційні та практичні заходи щодо подолання системної кризи й відродження України.

На сьогодні злочинність серед неповнолітніх є дуже актуальною проблемою для багатьох країн світу та зокрема досить великою проблемою для українського суспільства на території нашої держави. Міжнародне співтовариство вкрай стурбоване даним питанням та здійснює численні заходи і затверджує нові правові акти задля вирішення даної проблеми. Тому Україні як державі, яка іде шляхом інтеграції у сучасне європейське суспільство та міжнародну спільноту, є вкрай необхідним переймати досвід у більш розвинених та гуманних сусідів.