ФОРТИФІКАЦІЙНА АРХІТЕКТУРА ГАЛИЧИНИ СЕРЕДИНИ ХІХ СТ.: ЗАГАЛЬНОЄВРОПЕЙСЬКИЙ КОНТЕКСТ, ЗАВДАННЯ ЗБЕРЕЖЕННЯ І МУЗЕЄФІКАЦІЇ

Поняття «військова архітектура», на жаль, ще не усталилося у вітчизняній теорії та історії архітектури. Окреслюючи комплекс методологічних проблем пов’язаних із становленням, вважаємо за доцільне запропонувати опрацювати кілька попередніх завдань: а) виробити спеціальний підхід до формування її теоретично-понятійного апарату як базису розвитку цього напрямку у вітчизняній архітектурній науці; б) колективними зусиллями видати словник фортифікаційної архітектури України; в) створити громадський науково-консультативний орган, який би здійснював координаційні функції щодо досліджень мілітарної архітектури. Цей орган чи організація мав би бути зв’язковим елементом між міністерствами, державними заповідниками, університетами, державними органами охорони культурної спадщини, громадськими організаціями. Мета нашої публікації пов’язана з першим завданням. У руслі формування понятійного апарату, хочемо окреслити окремі ключові теоретичні положення щодо оборонної архітектури періоду ХІХ ст. За результатами наших досліджень пропонуємо умовно розділяти так званий «негативний мілітаризм» індустріального періоду (тобто власне ХІХ ст. та пізнішого часу) та «позитивний мілітаризм» до-індустріального часу. Також пропонується розширити поняття «об’єкт військової архітектури», включаючи в до нього також об’єкти адміністративної, обслуговуючої та іншої інфраструктури. Результати наших досліджень вказують, що фортифікації Галичини середини ХІХ століття, стали фактично єдиним повним вираженням руху модернізації об’єктів венеційсько-ренесансного напрямку у австрійській військовій архітектурі.  Таким чином, об’єкти мілітарної архітектури Галичини (Львів, Краків, Перемишль, Миколаїв-Розвадів, Заліщики та ін.) займають виняткове становище в історії як австрійської так і європейської архітектурної спадщини.