З’ясування соціально-психологічного аспекту особи завжди передбачає дослідження закономірностей формування певної внутрішньої структури особи та виконання нею функції регулятора поведінки. Формування цієї структури особи відбувається поступово з моменту її народження під впливом різноманітних факторів.
Щоб бути суб’єктом будь-якого суспільного відношення, людина повинна досягти певного рівня психофізичного та соціального розвитку, який дасть їй можливість усвідомлювати та керувати своєю поведінкою, а отже і нести відповідальність за неї.
Така поступовість розвитку людини, як свідомого суб’єкта суспільного життя, обумовлює спроби законодавця встановити в якості однієї з гарантій принципу винної відповідальності її вікові межі. Тим самим законодавець намагається виключити зі сфери застосування кримінально-правових заходів дітей та підлітків, типовий рівень розвитку яких породжує неспростовні сумніви в тому, що вони при вчиненні діянь, заборонених кримінальним законом, усвідомлювали характер та значення своїх дій або керували ними в ситуації вибору.
Ні КК 1960 р., ні КК 2001 р. не передбачають жодних особливостей кримінальної відповідальності щодо осіб віком від 18 до 21 року (зрілої юності). Проте такій підхід українського законодавця до цієї категорії осіб навряд чи можна визнати правильним. На сьогодні, коли Україна намагається інтегруватися з міжнародною спільнотою, остання вимагає приведення у відповідність і національного законодавства згідно міжнародних стандартів. Ці стандарти закріплені в міжнародно-правових актах універсального характеру. Одним з таких найважливіших актів, що визначають основні принципи кримінальної відповідальності неповнолітніх, є Мінімальні стандартні правила ООН, які торкаються відправлення правосуддя щодо неповнолітніх (Пекінські правила). В п.3.1. цих Правил зазначено, що держави повинні докладати зусиль для поширення дії принципів, викладених в Правилах, на молодих повнолітніх правопорушників. Отже, доповнення КК такою вказівкою буде повністю відповідати Пекінським правилам.
1. Sitkovskaya O.D. (1998). Psychology of criminal responsibility. Moscow: NORMA Publishing House, 285 p.
2. Dubinin N.P., Karpets I.I., Kudryavtsev V.N. (1989).Genetics, behavior, responsibility. M.: Politizdat, 351 p.
3. Prymachenok A.A. (1990). Improving the criminal justice system measures to combat juvenile delinquency. Minsk: Science and Technology, 272 p.
4. Children of the street growing tragedy of the cities: Report of the independent commission on international humanitarian issues(1990). Moscow: International Relations, 152 p.
5. Chepurko V. (1998). Children of the wind. Independence. June 16. P. 4, 13.
6. Personality of the criminal (1975). / Ed. V.N. Kudryavtseva, H.M. Mynkovsky, A.B. Sakharova. M.: Legal literature,. 272 p.
7. Radetsky V.S. (1998). International cooperation in the prevention of crime among minors. Lawyer. No. 1. P. 36-39.
8. Pirozhkov V.F. (1998). Criminal psychology. Psychology of juvenile delinquency. M.: Osi-89, 304 p.
9. Astemirov Z.A. (1970). Criminal responsibility and punishment of minors. M.: Legal literature, 125 p.
10. Course of Soviet criminal law: In 5 volumes (1970). Edited by. ON. Belyaev, M.D. Shargorodsky Leningrad: Publishing House of the Leningrad University, 1970. Volume 2. 672 p.
11. Kuznetsov A.V. (1998). Criminal law and personality. M.: Legal literature, 168 p.
12. V.S. Mukhina (1998). Age psychology: phenomenology of development, childhood, adolescence: M.: Publishing center "Academy", 456 p.
13. Moroz V. (1999). About the legal assessment of socially dangerous acts committed by adolescents aged 11 to 14 years. Law of Ukraine. No. 9. P. 72-75.
14. International acts on human rights. (1999). Collection of documents. M.: Izdatelskaya gruppa NORMA-INFRA. M, 784 p.