кримінальне право

Анотація. Правовий статус свідка у кримінальному процесі передбачає наявність сукупності прав і обов’язків, котрі мають своїм обов’язком забезпечувати його співпрацю з органами правосуддя, задля досягнення завдань кримінального судочинства.

Заходи забезпечення безпеки осіб щодо свідків (фізичний захист, забезпечення конфіденційності, тощо) повинні стати гарантією надання свідчень без страху за своє життя чи життя своїх близьких, а також запобігання можливому тиску чи фізичній розправі з боку злочинців чи інших зацікавлених осіб. 

У статті розкриваються поняття та правова природа інституту звільнення від покарання та його відбування покарання, оскільки цей інститут тісно пов’язаний як з метою покарання так і з завданнями кримінальної відповідальності загалом.

Вітчизняна кримінально-правова політика орієнтована на створення та забезпечення ефективного функціонування системи заходів правового впливу на протиправну поведінку людини. Основним кримінально-правовим наслідком у цих відносинах постає кримінальна відповідальність, а найпоширенішою формою її втілення залишається покарання.

У статті проведено аналіз змін до Кримінального кодексу України, внесених під час воєнного стану, у зв’язку зі збройною агресією росії проти України. Обґрунтувано потреби та причини змін до кримінального законодавства, які передбачають жорсткіші покарання порівняно з мирним часом: зміна суспільної небезпеки злочинів, необхідність посилення превенції, забезпечення справедливості.

У статті висвітлено поняття, ознаки та класифікації воєнних злочинів. Розкриття змісту поняття “воєнний злочин” з урахуванням положень міжнародного кримінального права. Акцентується увага на розкритті змісту поняття “воєнний злочин” з урахуванням положень міжнародного кримінального права. Україна переживає складний період історії, пов’язаний із збройним конфліктом на сході країни. Це створює серйозну потребу у вивченні та регулюванні воєнних злочинів в контексті національного кримінального права. Постановка проблеми зосереджує увагу на воєнних злочинах як об’єкті дослідження.

Питання про сувору диференціацію відповідальності і покарання в юридичній літературі виникло на рубежі 50–60-х років. Законодавство ж узагалі до 1958 р. не розглядало кримінальну відповідальність окремо від покарання. В Засадах 1958 року і Кримінальному кодексі УРСР 1960 року з'явилася стаття, що передбачає підстави звільнення від кримінальної відповідальності і від покарання. Це стало підтвердженням того, що законодавець не ототожнює кримінальну відповідальність і покарання, а йде шляхом розмежування зазначених понять.

Принципи призначення покарання є окремою категорією кримінального права. Думки науковців щодо визначення поняття принципів призначення покарання та їх видів розходяться. Конкретний вичерпний перелік видів таких принципів сформулювати неможливо. Їх може бути безліч. Проте, в кримінально-правовій літературі всі дослідники проблеми призначення покарання обов’язково включають до видів принципів призначення покарання принцип справедливості.

Стаття присвячена аналізу питання розвитку доктрини судівського угляду в історії кримінального права. Доведено, що більшість сучасних теорій суддівського угляду носять характер інтегративних учень, що відображається і в сучасних кримінальних кодексах. Наприклад, КК Франції 1992 р. спирається і на ідеї школи “нового соціального захисту”, і на поняття й інститути, вироблені ще класичною школою (що стосується класифікації злочинних діянь, вини, неосудності).