кримінальне право

Правовий статус свідка у кримінальному процесі передбачає наявність сукупності прав і обов’язків, які мають своїм обов’язком забезпечувати його спів­працю з органами правосуддя, задля досягнення завдань кримінального судочинства.

Заходи забезпечення безпеки осіб щодо свідків (фізичний захист, забезпечення кон­фіденційності тощо) мають стати гарантією надання свідчень без страху за своє життя чи життя своїх близьких, а також запобігання можливому тиску чи фізичній розправі з боку злочинців чи інших зацікавлених осіб. 

У статті розкриваються поняття та правова природа інституту звільнення від покарання та його відбування покарання, оскільки цей інститут тісно пов’язаний як з метою покарання так і з завданнями кримінальної відповідальності загалом.

Вітчизняна кримінально-правова політика орієнтована на створення та забезпечення ефективного функціонування системи заходів правового впливу на протиправну поведінку людини. Основним кримінально-правовим наслідком у цих відносинах постає кримінальна відповідальність, а найпоширенішою формою її втілення залишається покарання.

У статті проведено аналіз змін до Кримінального кодексу України, внесених під час воєнного стану, у зв’язку зі збройною агресією росії проти України. Обґрунтувано потреби та причини змін до кримінального законодавства, які передбачають жорсткіші покарання порівняно з мирним часом: зміна суспільної небезпеки злочинів, необхідність посилення превенції, забезпечення справедливості.

У статті висвітлено поняття, ознаки та класифікації воєнних злочинів. Розкриття змісту поняття “воєнний злочин” з урахуванням положень міжнародного кримінального права. Акцентується увага на розкритті змісту поняття “воєнний злочин” з урахуванням положень міжнародного кримінального права. Україна переживає складний період історії, пов’язаний із збройним конфліктом на сході країни. Це створює серйозну потребу у вивченні та регулюванні воєнних злочинів в контексті національного кримінального права. Постановка проблеми зосереджує увагу на воєнних злочинах як об’єкті дослідження.

Питання про сувору диференціацію відповідальності і покарання в юридичній літературі виникло на рубежі 50–60-х років. Законодавство ж узагалі до 1958 р. не розглядало кримінальну відповідальність окремо від покарання. В Засадах 1958 року і Кримінальному кодексі УРСР 1960 року з'явилася стаття, що передбачає підстави звільнення від кримінальної відповідальності і від покарання. Це стало підтвердженням того, що законодавець не ототожнює кримінальну відповідальність і покарання, а йде шляхом розмежування зазначених понять.

Принципи призначення покарання є окремою категорією кримінального права. Думки науковців щодо визначення поняття принципів призначення покарання та їх видів розходяться. Конкретний вичерпний перелік видів таких принципів сформулювати неможливо. Їх може бути безліч. Проте, в кримінально-правовій літературі всі дослідники проблеми призначення покарання обов’язково включають до видів принципів призначення покарання принцип справедливості.

Стаття присвячена аналізу питання розвитку доктрини судівського угляду в історії кримінального права. Доведено, що більшість сучасних теорій суддівського угляду носять характер інтегративних учень, що відображається і в сучасних кримінальних кодексах. Наприклад, КК Франції 1992 р. спирається і на ідеї школи “нового соціального захисту”, і на поняття й інститути, вироблені ще класичною школою (що стосується класифікації злочинних діянь, вини, неосудності).