Державно-приватне партнерство у вищій освіті України

У статті досліджено правові проблеми та потенціал розвитку державно-приватного партнерства в сфері вищої освіти. Державно-приватне партнерства розглянуто як гнучкий і перспективний інструмент для залучення приватних інвестицій в інфраструктуру, що забезпечує необхідну кооперацію науково-освітніх центрів з компаніями реального сектора економіки, що сприяє досягненню Цілей сталого розвитку України на період до 2030 року у сфері освіти. У порівнянні з більш простими моделями співпраці держави та бізнесу цей інструмент передбачає взаємодію наукового і освітнього потенціалу вищих навчальних закладів з інвестиційними, технологічними та промисловими ресурсами реального сектора економіки. Держава і заклади освіти знаходяться в конкурентній боротьбі за здобувачів вищої освіти та фінансування, потребують розвитку інфраструктури. Аналізуються переваги моделей державно-приватного партнерства з позиції приватного та публічного сектора, умови для розвитку цього механізму в державі. Робиться висновок, що державно-приватне партнерство у сфері вищої освіти має перспективи розвитку. Підкреслюється дисбаланс між потребами економічного й інноваційного розвитку України та якістю законодавства в сфері державно-приватного партнерства. Розглядаються проблеми правового регулювання, даються рекомендації щодо його вдосконалення.
Вказується, що державно-приватне партнерство є розвиненою формою реалізації інвестиційних проєктів щодо публічної (державної та комунальної) інфраструктури і передбачає високий рівень кооперації публічного та приватного секторів. Під державно-приватним партнерством необхідно розуміти юридично оформлену на певний строк, засновану на об’єднанні вкладів і розподілі ризиків співпрацю публічного та приватного партнерів з метою вирішення державних завдань, що здійснюється шляхом реалізації інвестиційних проєктів об’єктів, які перебувають у сфері публічного інтересу.
Акцентовано, що в Україні потенціал застосування державно-приватного партнерства обумовлений, передусім, повноваженнями держави в організації освітнього процесу, як наслідок, значним переважанням серед провідних вишів державних бюджетних установ, де право власності на майно належить державі. Така обставина відкриває значні можливості для використання концесійної та державно-приватного партнерства моделей розвитку інфраструктури навчальних закладів вищої освіти.