Евристика канонічного права: проблеми духовної педагогіки

У канонічно-правовій науці як галузі філософії права, спеціального вступу до неї актуальність починається з онтологічного витлумачення проблем проникливого споглядання метафізичного богослів’я. Ці проблеми виникають у практичному житті, потім заново починаються на лекційних заняттях,  продовжуються на семінарських заняттях і не закінчується у практичному житті. Контроль за якістю розв’язання цих проблем здійснюють вибрані науки, зокрема духовна педагогіка.Педагогічну діяльність духовного контролю очолює Церква. Проникливе споглядання метафізичного богослов’я випливає із Священного Писання і Священного Передання. Це переданні, онтологічні джерела богослів’я  взагалі і канонічного права зокрема. Ідеться про теорію канонічного права, яку часто сприймають різноманітно.

Із тексту трактуючи відповідно до існуючих віросповідань. Насправді теорія канонічного права повинна бути єдиною так, як єдиною повинна бути земна Церква. Ідеться також про єдине розуміння правопорушення у праві, що часто з приводу цього виникають дискусії. Очевидно, що проблема існує у людині, її морально-правовій ментальності, яка формується за допомогою духовної педагогіки.

           Основний зміст  системного мислення у канонічному праві зводиться до нескореності онтологічного духу у створенні єдиної, помісної  Церкви на землі. Але кожна релігія, кожна конфесія вважає, що їхні методологічні засади в єдиній Церкві будуть основними, ведучими,визначаючими. Системне мислення, в даному випадку передбачає єдність частин, утворення цілого, гештальту. Але увага приділяється не кожній окремій частині, а саме взаємодії між ними, зв’язку, єдності. Тому у такому мисленні існує примат цілого над частинами, визнання суворої  ієрархічності, полісистемності  і т.д. Такі засади системного мислення не дають можливості глибоко вникнути у теорію канонічного права і сама канонічна система стає замкнутою, що не веде до прогресу, до природної синергетичності у вірі