Доктринальні підходи щодо розкриття поняття «правове регулювання»

Безумовним надбанням цивілізації, показником цивілізованого розвитку су- спільства є встановлення та забезпечення соціального порядку. Одним із ціннісних проявів характерних ознак дієвості права в суспільстві вважається відповідний правопорядок, який досягається засобами впливу, регулювання, забезпечення. Не викликає сумніву теза проте, що ціннісний вияв регулювання — це ознака стабільного суспільного розвитку. Розглянуто і надано характеристику регулюванню в контексті розгляду ефективної його дії як регулятора суспільних відносин. Існуюча в суспільстві система суспільних відносин постійно потребує правового впливу. Форми та методи даного впливу змінюються в залежності від суспільних потреб. Напрямки діяльності суб’єктів відносин є однією з головних соціальних властивостей державної влади. Вони реалізуються в особливій нормативній формі, що організовує взаємовідносини володарюючих і підвладних, забезпечуючи необхідний порядок в різних соціальних зв’язках. Одним з різновидів державного владного впливу в широкому його розумінні є правове регулювання суспільних відносин, яке представляє важливу складову діяльності держави і, зокрема, її правотворчих і правозастосовчих органів.
Використовуючи феноменологічний підхід уточнено розуміння поняття “регулю- вання”, оскільки саме наукові дефініції зумовлюють світоглядний аспект юридичної науки, надають можливість глибше зрозуміти різноманітні сторони об’єктів, процесів та явищ правової дійсності, вони повинні бути чіткими, конструктивними та не обов’язково містити всі ознаки, які властиві поняттям.

Охарактеризовано основні доктринальні дефініції, які мають те чи інше відношення до розкриття поняття “регулювання”. Насамперед, визначилися з такими поняттями, як правове регулювання, саморегулювання, нормативне регулювання, індивідуальне регулювання. Ґрунтовний науковий аналіз зазначених категорій надав можливість розглянути їх на більш новому теоретичному та методологічному рівні, що сприяло визначенню їх місця у системі інших наукових категорій. У сучасний період ця проблема набуває і практичного значення, оскільки від іі усвідомлення залежить і дієвість тих процесів, які відбуваються на суспільному та державному рівні.
Обгрунтовано поняття “регулювання” (від лат. regulo – правило) означає упоряд- кування, налагодження, приведення чогось у відповідність з чимось. Регулювати – це визначати поведінку людей та їх колективів, спрямовувати його функціонування та розвиток, надавати йому певних меж, цілеспрямовано його впорядковувати. Термін “регулювати” означає встановлювати межі, масштаб поведінки людей, вносити у суспільні відносини стабільність, систему, порядок і тим самим спрямовувати їх у певному напрямі.
Зазначено, що термін “регулювання” відносять лише до права як системи норм та деяких інших специфічних правових явищ (правовідносин, актів реалізації норм права). Вони не погоджуються з існуючим розумінням регулювання суспільних відносин як жорсткого і владного їх нормування державою, законом, оскільки, на їх думку, категорія “регулювання” не є тотожною примусу, жорсткому і владному припису. Норма права встановлює лише модель відносин, у якій суспільні інтереси повинні співвідноситись з інтересами членів суспільства, поряд з цим право широко використовує такі засоби впливу на поведінку людей, як стимулювання, заохочення, надання прав тощо.
З’ясовано, що процес пізнання категорії “регулювання” відбувається як процес усвідомлення, кристалізації його сутності. Важливим аспектом у формуванні розуміння сутності регулювання мають традиції як певної держави, так і науково – теоретичні традиції, які встановлюють межі правового усвідомлення предмету аналізу. Вивчаючи сутність процесу регулювання, враховуються традиції даної держави і використовується вже існуючі знання про предмет дослідження.