Український конституціоналізм в умовах війни: боротьба за цінності, права та ідентичність

В статті здійснено комплексний аналіз механізму функціонування конституційного правопорядку в умовах воєнного стану, зокрема тих засобів та способів за допомогою яких він може захистити конституційні цінності, права та ідентичність від внутрішніх та зовнішніх загроз, а також запропоновано практичні рекомендації запобігання можливої інволюції конституціо- налізму в післявоєнний період.
Автор вважає, що після широкомасштабного вторгнення РФ на територію України, практична парадигма українського конституціоналізму набула нових рис. По-перше, це зміна ідеологічної складової змісту конституціоналізму – конституційної правосвідомості у бік підне- сення національної ідеї, національної ідентичності та утвердження національної гідності українців. Водночас, в її основі покладена європейська модель конституціоналізму, яка відпові- дає загальнолюдським цінностям, передусім людській гідності та свободі, які є незмінними навіть в умовах воєнного стану. По-друге, це зміни функціонального механізму конституційна- лізму, що зумовлені необхідністю забезпечення органами публічної влади балансу між безпекою і свободою громадян з неухильним дотриманням основоположних прав і свобод людини, які не можуть бути обмежені навіть в умовах війни. По-третє, формування нової ідентичності навколо нової (післявоєнної) конституції, яка має стати виразом надії всього українського народу на своє гідне політичне та соціально-економічне майбутнє в об’єднаній Європі.
Автор статті стверджує, що війна в Україні має яскраво виражений екзистенціальний характер, оскільки безпосередньо стосується вибору майбутнього кожного українця та української політичної нації загалом. У цій війні українці захищають не лише своє право на існування як окремого етносу, але й загальнолюдські, європейські цінності, які відображені в Конституції України – передусім ідею свободу та демократії. Європейський вибір українського народу є результатом Помаранчевої революції та Революції гідності. Цей вибір залишився незмінними і в умовах війни.
В умовах війни легітимність застосування органами державної влади екстраординарних заходів лежить у двох площинах: по-перше, такі заходи мають бути невідкладними та усувати загрозу конституційному порядку, зокрема життєздатності нації у разі зовнішньої агресії; по-друге, підзвітність і підконтрольність уряду, яка включає парламентський та судовий контроль. В такій ситуації важливою є інституційна здатність держави забезпечити права та свободи людини. Особлива роль покладається на судову владу, яка повинна забезпечити невідчужуване, невід’ємне право людини на вільний доступ до правосуддя. В статті акцентується увага на значенні Конституційного Суду України, органам місцевого самоврядування та інститутам громадянського суспільства в забезпеченні прав людини в екстраординарних умовах.
Також звертається увага на те, що формування української політичної нації у післявоєн- ний період повинно відбуватися навколо нової конституції. Вона повинна стати реальним суспільним договором українського народу – громадянами всіх національностей, які підчас війни не відмовився від свого громадянства і тими, хто після війни його набув шляхом свого волевиявлення. В основі цього договору мають бути покладенні три визначальні цінності конституціоналізму – свобода та гідність особи, самобутність та гідність нації, верховенство конституції та норм міжнародного права. Вони мають знайти своє відображення в Преамбулі Конституції України, яка складає основу конституційно ї ідентичності.