Координація суб’єктів у сфері протидії корупції: недоліки адміністративно-правового забезпечення (англійською)

Актуальність проблематики дослідження наукової статті полягає у тому, що координація діяльності суб’єктів, відповідальних за протидію корупції, є фундаментальним чинником забезпечення ефективності антикорупційної політики. Належна координація дає змогу не просто визначати стратегічні цілі та делегувати функціональні обов’язки між суб’єктами протидії корупції, але й акумулювати їхній потенціал і ресурси для зосередження зусиль на вирішенні ключових завдань у боротьбі з корупцією. Це зумовлює нагальну потребу у формуванні високоефективного адміністративно-правового механізму, який би забезпечував дієву коорди­націю суб’єктів протидії корупції. Прийнятною для України може вважатися лише така модель адміністративно-правового забезпечення координації, яка відповідає сучасним викликам і за­грозам, базується на демократичних засадах державного управління, враховує європейські стандарти і сприяє інтеграції України до правового простору Європейського Союзу.

У науковій статті акцентовано увагу на виявленні та аналізі ключових недоліків сучасної системи адміністративно-правового забезпечення координації суб’єктів протидії корупції, відсутності систематизованої нормативної бази, яка б забезпечувала регулювання координації суб’єктів анти­корупційної діяльності; недооцінці значення громадських організацій у процесах координації; від­сутності належної узгодженості між повноваженнями органів, що здійснюють координацію. Зазначені недоліки ускладнюють реалізацію державної антикорупційної політики, знижуючи її ефек­тивність і результативність. Важливо розуміти, що брак чіткої ієрархії та процедур взаємодії між органами, уповноваженими здійснювати координацію у сфері протидії корупції, є одним із ключових чинників, що гальмує процес формування ефективної системи управління у цій сфері. 

Також розглядається потреба реформування адміністративно-правового механізму координації суб’єктів у контексті інтеграції новітніх технологій. Запровадження електронних платформ для автоматизації процесів обміну інформацією між суб’єктами протидії корупції може істотно покращити прозорість і оперативність їхньої взаємодії. Окрім того, особливого акценту потребує посилення співпраці між державними органами та громадянським суспільством, що є невід’ємною умовою для формування ефективного антикорупційного середовища.

Проаналізовані недоліки мають не лише організаційно-правовий характер, але й значною мірою відображають загальні проблеми функціонування публічної адміністрації в Україні. Для подолання їх потрібно запровадити системні реформи, спрямовані на комплексне оновлення адмі­ністративного законодавства, зокрема створення чіткої ієрархічної моделі органів, що здійснюють координацію, з урахуванням міжнародних стандартів і рекомендацій. Розбудова ефективної системи координації потребує не лише вдосконалення нормативно-правового регулювання, але й форму­вання відповідної інституційної культури, яка б базувалася на принципах прозорості, підзвітності та взаємної відповідальності суб’єктів. Залучення громадськості до процесів моніторингу й оцінки ефективності діяльності суб’єктів протидії корупції може стати одним із ключових елементів, які сприятимуть підвищенню довіри до антикорупційної політики. Значний акцент має бути зроблений на посиленні міжнародного співробітництва, зокрема у питаннях впровадження інноваційних підходів до координації суб’єктів протидії корупції. Співпраця з міжнародними орга­нізаціями та запозичення кращих світових практик допоможуть забезпечити формування стій­кого й ефективного механізму управління у цій сфері.

Адміністративно-правове забезпечення координації суб’єктів у сфері протидії корупції є складним і багатогранним процесом, який потребує не лише вдосконалення нормативної бази, але й системного підходу до розробки механізмів взаємодії, залучення громадянського суспільства та інтеграції сучасних технологій у практику державного управління.

Актуальність протидії корупції в Україні у 2025 році залишається надзвичайно високою, оскільки корупція продовжує бути однією з головних перешкод на шляху економічного розвитку та євроінтеграції. Умови воєнного стану та відновлення країни після масштабних руйнувань роблять боротьбу з корупційними схемами ще більш критичною. Прозорість у розподілі міжна­родної фінансової допомоги є ключовим фактором довіри з боку західних партнерів. Україна зобов’язалася перед ЄС та МВФ реалізовувати антикорупційні реформи, що є неодмінною умовою для подальшого фінансування та наближення до членства в ЄС. Ефективна боротьба з корупцією також впливає на обороноздатність країни, оскільки розкрадання у війсь­ковій сфері безпосередньо підриває безпеку держави. Підвищення рівня довіри громадян до державних інституцій можливе лише за умови реальних покарань для корупціонерів. Розвиток цифровізації державних послуг допомагає мінімізувати людський фактор у прийнятті рішень та зменшує корупційні ризики. Важливим викликом залишається судова реформа, адже без неза­лежної та справедливої судової системи неможливо подолати безкарність. Посилення роботи Націо­нального антикорупційного бюро (НАБУ) та Вищого антикорупційного суду (ВАКС) сприятиме притягненню топ-корупціонерів до відповідальності. Успіх антикорупційної боротьби у 2025 році визначатиме не лише майбутнє економіки та політичної стабільності України, а й її міжнародну репутацію та шанси на повноправну інтеграцію до Європейського Союзу.