Актуальність проблематики дослідження наукової статті полягає у тому, що координація діяльності суб’єктів, відповідальних за протидію корупції, є фундаментальним чинником забезпечення ефективності антикорупційної політики. Належна координація дає змогу не просто визначати стратегічні цілі та делегувати функціональні обов’язки між суб’єктами протидії корупції, але й акумулювати їхній потенціал і ресурси для зосередження зусиль на вирішенні ключових завдань у боротьбі з корупцією. Це зумовлює нагальну потребу у формуванні високоефективного адміністративно-правового механізму, який би забезпечував дієву координацію суб’єктів протидії корупції. Прийнятною для України може вважатися лише така модель адміністративно-правового забезпечення координації, яка відповідає сучасним викликам і загрозам, базується на демократичних засадах державного управління, враховує європейські стандарти і сприяє інтеграції України до правового простору Європейського Союзу.
У науковій статті акцентовано увагу на виявленні та аналізі ключових недоліків сучасної системи адміністративно-правового забезпечення координації суб’єктів протидії корупції, відсутності систематизованої нормативної бази, яка б забезпечувала регулювання координації суб’єктів антикорупційної діяльності; недооцінці значення громадських організацій у процесах координації; відсутності належної узгодженості між повноваженнями органів, що здійснюють координацію. Зазначені недоліки ускладнюють реалізацію державної антикорупційної політики, знижуючи її ефективність і результативність. Важливо розуміти, що брак чіткої ієрархії та процедур взаємодії між органами, уповноваженими здійснювати координацію у сфері протидії корупції, є одним із ключових чинників, що гальмує процес формування ефективної системи управління у цій сфері.
Також розглядається потреба реформування адміністративно-правового механізму координації суб’єктів у контексті інтеграції новітніх технологій. Запровадження електронних платформ для автоматизації процесів обміну інформацією між суб’єктами протидії корупції може істотно покращити прозорість і оперативність їхньої взаємодії. Окрім того, особливого акценту потребує посилення співпраці між державними органами та громадянським суспільством, що є невід’ємною умовою для формування ефективного антикорупційного середовища.
Проаналізовані недоліки мають не лише організаційно-правовий характер, але й значною мірою відображають загальні проблеми функціонування публічної адміністрації в Україні. Для подолання їх потрібно запровадити системні реформи, спрямовані на комплексне оновлення адміністративного законодавства, зокрема створення чіткої ієрархічної моделі органів, що здійснюють координацію, з урахуванням міжнародних стандартів і рекомендацій. Розбудова ефективної системи координації потребує не лише вдосконалення нормативно-правового регулювання, але й формування відповідної інституційної культури, яка б базувалася на принципах прозорості, підзвітності та взаємної відповідальності суб’єктів. Залучення громадськості до процесів моніторингу й оцінки ефективності діяльності суб’єктів протидії корупції може стати одним із ключових елементів, які сприятимуть підвищенню довіри до антикорупційної політики. Значний акцент має бути зроблений на посиленні міжнародного співробітництва, зокрема у питаннях впровадження інноваційних підходів до координації суб’єктів протидії корупції. Співпраця з міжнародними організаціями та запозичення кращих світових практик допоможуть забезпечити формування стійкого й ефективного механізму управління у цій сфері.
Адміністративно-правове забезпечення координації суб’єктів у сфері протидії корупції є складним і багатогранним процесом, який потребує не лише вдосконалення нормативної бази, але й системного підходу до розробки механізмів взаємодії, залучення громадянського суспільства та інтеграції сучасних технологій у практику державного управління.
Актуальність протидії корупції в Україні у 2025 році залишається надзвичайно високою, оскільки корупція продовжує бути однією з головних перешкод на шляху економічного розвитку та євроінтеграції. Умови воєнного стану та відновлення країни після масштабних руйнувань роблять боротьбу з корупційними схемами ще більш критичною. Прозорість у розподілі міжнародної фінансової допомоги є ключовим фактором довіри з боку західних партнерів. Україна зобов’язалася перед ЄС та МВФ реалізовувати антикорупційні реформи, що є неодмінною умовою для подальшого фінансування та наближення до членства в ЄС. Ефективна боротьба з корупцією також впливає на обороноздатність країни, оскільки розкрадання у військовій сфері безпосередньо підриває безпеку держави. Підвищення рівня довіри громадян до державних інституцій можливе лише за умови реальних покарань для корупціонерів. Розвиток цифровізації державних послуг допомагає мінімізувати людський фактор у прийнятті рішень та зменшує корупційні ризики. Важливим викликом залишається судова реформа, адже без незалежної та справедливої судової системи неможливо подолати безкарність. Посилення роботи Національного антикорупційного бюро (НАБУ) та Вищого антикорупційного суду (ВАКС) сприятиме притягненню топ-корупціонерів до відповідальності. Успіх антикорупційної боротьби у 2025 році визначатиме не лише майбутнє економіки та політичної стабільності України, а й її міжнародну репутацію та шанси на повноправну інтеграцію до Європейського Союзу.
- Дем’янчук В. А. (2018). Шляхи удосконалення рівня взаємодії між суб’єктами запобігання та протидії корупції в Україні. Правовий часопис Донбасу. № 1. С. 97–102.
- Хромова К. І. (2016). Адміністративно-правові засади діяльності органів прокуратури України щодо протидії корупції: автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.07 адміністративне право і процес;фінансове право; інформаційне право ХНУВС. Х., 22 с.
- Паутов В. О. (2020). Протидія корупції, як структурна складова національної безпеки України: дис. … канд. з державного управління: спец. 25.00.05. Київ, 236 с.
- Про координацію діяльності правоохоронних органів у сфері про-тидії злочинності та корупції: Наказ Генерального прокуратури України від 16.01.2013 № 1. База даних “Законодавство України” / ВР України. URL: https: cutt.ly/Hj4xyYz (Дата звернення: 22.01.2025).
- Про затвердження Положення “Про координацію діяльності пра- воохоронних органів по боротьбі із злочинністю та корупцією”: Наказ Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Державної податкової служби України, Міністерства оборони України, Державна ситна служба України, Адміністрація Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України від 26.04.2012 № 43/375/166/353/284/241/290/236. URL: https: cutt.ly/Ij4vNtl України (Дата звернення: 22.01.2025).
- Меморандум про співпрацю та обмін інформацію між Міністерством юстиції України, Національним антикорупційним бюро України та Міністерством внутрішніх справ України. URL: https: cutt.ly/kkhRKee (Дата звернення: 22.01.2025).
- Єдині принципи зовнішньої комунікації між Національним антикорупційним бюро України та Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою. URL: https: cutt.ly/KkhRXj (Дата звернення: 22.01.2025).
- Єдинак Т. С., Павлишен О. В. (2011). Контроль як функція державного управління: сутність та класифікація. Вісник Академії митної служби України. Сер. : Державне управління, № 1. С. 12–18.
- Кодекс України про адміністративні правопорушення: Закон України від 07.12.1984 № 8073-X. База даних “Законодавство України” / ВР України. 1984. № 51. С. 1122.
- Білецький А. В. (2017). Громадський контроль за діяльністю спеціалізо- ваних суб’єктів запобігання корупції. Питання боротьби зі злочинністю. Вип. 33. С. 240–248.
- Новіков О. В. (2019). Проблеми участі громадськості у запобі- ганні корупції в Україні. Питання боротьби зі злочинністю, Вип. 37. С. 58–72.
- Про запобігання корупції: Закон України від 14.10.2014 № 1700-VII. База даних “Законодавство України” / ВР України, 2014. № 49. С. 3186.