КОНЦЕПТОСФЕРА МОВИ ВОРОЖНЕЧІ В ПРОПАГАНДИСТСЬКОМУ ДИСКУРСІ КРАЇНИ-АГРЕСОРА

У статті зроблено спробу каталогізувати ключові маркери мови ворожнечі, які застосовують у пропагандистських наративах країни-агресорки для створення образу ворога. Проаналізовано масив пропагандистського матеріалу, продукованого мережевим російським телеграм-каналом «СлежуЗа». Ідентифіковано найбільш частотні й значущі для пропагандистської екосистеми Російської Федерації концепти «укронацизм», «русофобия», «загнивающий запад», «проект Анти-Россия».

Схарактеризовано екстралінгвістичні обставини походження кожного з концептів; виявлено етимологічний шар кожного концепту для виявлення його первинного смислу; з’ясовано полярні складники концептів через експлікацію лексем з асоціативними зв’язками, міфологем, культурем, ідеологем; реконструйовано мовну картину світу, уґрунтовану певним концептом. Осмислено історичні маніфестації концептів, що забезпечують їхню впливовість через діахронію «візій» Російської Федерації. Проблематизовано ефект інформаційної бульбашки, до якої потрапляють реципієнти російського мережевого каналу «СлежуЗа» з огляду на транскордонність телеграм-середовища і недостатню розвиненість медіакритичного мислення українських користувачів.

Зазначено, що мова ворожнечі, інструментально застосована в гібридних впливах, інспірувала агресію проти нашої країни і нині застосовується для легітимізації воєнних дій. Зроблено висновок про те, що пропагандистські кампанії, які розгортаються навколо прецедентних наративів, експлуатують бінарну опозицію Ми/Вони, що тримає у фокусі суспільної уваги образ ворога. Вказано, що лексичне розширення мови ворожнечі Бутиріна М., Галаджун З., Темченко Л. 60 відбувається шляхом створення неологізмів та оказіоналізмів. Виявлено, що периферійні смисли розглянутих концептів є ситуативними за характером застосування, мають високий рівень асоціативності та алюзивності щодо історичного минулого