Українськоцентризм і правдоцентризм як єдиносущна місія журналістики

У статті проаналізовано поняття українськоцентризму і правдоцентризму як єдиносущної місії журналістики. Розглянуто правду як головний чинник позитивного впливу ЗМК на формування в українців національної свідомості й гідності, державницького мислення і переконання, національних і загальнолюдських морально-духовних цінностей, національної ідентичності. В історичному контексті осмислено трактування правди з позиції московської= російської шовіністично-імперської ідеології і політики та українських національно-гуманістичних інтересів і цінностей.

Зіставлено правду охлократа Івана Брюховецького та аристократа Івана Виговського, соціаліста Володимира Винниченка і націоналіста Дмитра Донцова. Донцов наголошував, що всі зусилля мають бути спрямовані «на утвердження національної Правди». Академіки І. К. Білодід і П. П. Толочко підтримували російсько-українську двомовність і активно виступали проти «мовно занепокоєних» І. Дзюби, А. Погрібного, О. Пономарева, С. Плачинди, П. Мовчана, В. Чорновола, діяльність яких ґрунтувалася на українськоцентричних і правдоцентричних засадах. Депутат Верховної Ради України М. Бужанський сповідує ідеологію зловорожого «русского міра», волає за надання російській мові в Україні статусу державної. За українську національну правдоцентричність як визначальний принцип утвердження української мови в кожній клітині суспільного і державного організму не лише цькують, а й вбивають. 19 липня 2024 р. зловісна рука чорною кулею навічно зупинила праведне серце Ірини Фаріон.

В інформаційному просторі тримає «зіткнення» двох правд про Голодомор-геноцид в Україні. Спущену з Москви занижену цифру 3,5 мільйона втрат українців у 1932–1933 рр. «обґрунтовував» у своїх публікаціях історик Станіслав Кульчицький і нині він разом з Людмилою Гриневич, Антоном Дробовичем, Ларисою Якубовою пропагують московську маніпулятивну концепцію про «всесоюзний голод», гнівно виступають проти Володимира Сергійчука, Олесі Стасюк та інших однодумців, які, спираючись на скрупульозні сучасні наукові дослідження та об’єктивні судові експертизи, правдиво стверджуєть, що у 1932–1933 рр. жахливою голодною смертю загинуло 10,5 млн українців, з них – 4 мільйони дітей. Для заперечення правди про наслідки Голодоморугеноциду в Україні використовують різні методи і форми, серед них – буквальну, інтерпретаційну та імплікативну, які розробив британський соціолог Стенлі Коен. Російські пропагандисти-маніпулятори всебічно застосовують впливову емоційну форму для створення фейкових антиукраїнських наративів. Для цього спираються на досвід американських і європейських гонзожурналістів, матеріали яких насичені суб’єктивними емоціями, почуттями, переживаннями.

У статті зроблено висновок, що український журналіст, як громадянин України, свідома особистість, покликаний принципово поєднувати професіоналізм, патріотизм, політичну далекоглядність на засадах правдоцентризму. Адже принцип довіри до журналістського слова і відеозображення є визначальним у створенні українськоцентричної життєдайної духовно-національної аури.