Сучасний стан та тенденції розвитку історико-культурного туризму в Україні та країнах ЄС: порівняльний аспект

Мета дослідження полягає у дослідженні сучасного стану та тенденцій розвитку історико- культурного туризму в Україні порівняно з країнами ЄС шляхом обґрунтування значення Світо- вої спадщини ЮНЕСКО та музейної інфраструктури як ключових чинників розвитку історико- культурного туризму, а також формулюванні рекомендацій щодо вдосконалення туристичної по- літики України на основі досвіду провідних європейських країн у сфері туризму. Для досягнення поставленої мети та перевірки висунутих гіпотез у дослідженні застосовано комплекс методів, що забезпечують порівняльний аналіз розвитку історико-культурного туризму в Україні та країнах ЄС, зокрема: статистичний, кореляційно-регресійний, порівняльний, графічний та картографіч- ний аналіз. За допомогою економетричних моделей досліджено вплив кількості об’єктів Світової спадщини ЮНЕСКО на розвиток туристичної сфери в Україні та країнах ЄС. Проведений порівняльний аналіз показав позитивну кореляцію між числом таких об’єктів та ключовими ту- ристичними показниками. Визначено, що найбільш розвиненими туристичними країнами є Італія, Франція, Іспанія та Німеччина, які мають найбільшу кількість об’єктів ЮНЕСКО, що по- зитивно впливає на економічний ефект від туризму. Виявлено, що Україна значно відстає від єв- ропейських лідерів за всіма туристичними показниками. Дослідження підтвердило, що наявність об’єктів Світової спадщини ЮНЕСКО є важливим чинником розвитку історико-культурного ту- ризму, однак для ефективного використання цього потенціалу необхідна комплексна стратегія ро- звитку туристичної сфери. На основі статистичних даних розглянуто загальну кількість музеїв та їхню доступність для населення в Україні порівняно з країнами Європейського Союзу. Виявлено, що Україна суттєво відстає за кількістю музеїв як у абсолютному вимірі, так і на душу населення. Розглянуто досвід провідних європейських країн – Німеччини, Франції, Італії та Іспанії – у розвитку історико-культурного туризму та окреслено можливості адаптації цього досвіду в Україні для підви- щення туристичної привабливості та збереження історико-культурної спадщини. Запозичення євро- пейських практик сприятиме економічному розвитку країни та популяризації її історико-культур- ної спадщини на міжнародному рівні. Отримані дані можуть бути корисними для органів державної влади, туристичних організацій, музейних установ та інвесторів у сфері культури й туризму.