музей

Мета дослідження полягає у дослідженні сучасного стану та тенденцій розвитку історико- культурного туризму в Україні порівняно з країнами ЄС шляхом обґрунтування значення Світо- вої спадщини ЮНЕСКО та музейної інфраструктури як ключових чинників розвитку історико- культурного туризму, а також формулюванні рекомендацій щодо вдосконалення туристичної по- літики України на основі досвіду провідних європейських країн у сфері туризму.

У статті здійснено комплексний аналіз історичних передумов формування меморіальної архітектури та сучасних тенденцій у проектуванні меморіальних об’єктів, зокрема військових кладовищ, які відображають пам’ять про історичні події та загиблих героїв. Особлива увага приділяється досвіду створення таких об’єктів в Україні та за кордоном, охоплюючи меморіальні комплекси у Києві, Одесі, Черкасах та Львові, а також у Сербії, Хорватії, Боснії і Герцеговині, Німеччині та США.

У статті здійснено спробу проаналізувати окремі художні проекти, створені під час Майдану: щитопис, Страйк Плакат, Барбакан. Увагу акцентовано на закономірностях між цими мистецькими виявами та ідеєю створення абсолютного нового меморіального комплексу, який включатиме місця пам`яті та музей Революції Гідності. Усі ці мистецькі ініціативи розглянуто як джерела наповнення нового музею.

У статті здійснено спробу проаналізувати, на фоні ключових етапів цивілізаційно-культурної історії Європи, прояви музеальності від античної доби до епохи націоналізму в ХІХ столітті. Увагу акцентовано на причинно-наслідкових зв’язках між потребою у відборі та зберіганні певних видів музеалій та релігійно-світоглядними й суспільно-політичними обставинами конкретної історичної епохи.

У статті вказано на особливості терміна як невід’ємного елемента термінологічної системи, розглянуто терміносполучення* із компонентом «музей» та його похідними в українській терміносистемі музейництва, які зафіксовані в сучасних термінологічних словниках музейної справи, виокремлено структурні моделі, за якими побудовані ці аналітичні терміни.

У статті проаналізовано українські та російські термінологічні видання, вказано на їхні особливості в галузі музейництва, виокремлено основні публікації, які стосуються різних проблем музеєзнавства.

На основі аналізу літератури та залучення широкого пласту архівних джерел простежено впродовж 1912– 1939 років основні етапи розвитку та становлення однієї із найбільших музейних установ Львова та Галичини – Музею Наукового товариства ім. Шевченка у Львові. Особливу увагу звернено на висвітлення одного із визначальних векторів музейної роботи – науково-фондової роботи.

Визначено сучасну парадигму розвитку музеїв як основних презентаторів історико-культурної спадщини, наведено провідні тенденції в середовищі європейських музеїв, окреслено основні проблеми щодо інтерпретації фондів музеїв. Велику увагу звернено на аналіз негативних тенденцій у розвитку культурного сектору. Розглянуто роль музею як ефективного інструменту для формування іміджу «відкритого суспільства», його здатності до інтеграції громадськості до інтелектуального європейського і світового співтовариства.

Проаналізовано проблемні питання, котрі виникають сьогодні у музеях під час збереження та експонування давньої артилерії. Розглянуто етапи та процеси, котрі проходить гармата з моменту потрапляння до музею і до експонування. Висвітлені проблемні завдання, котрі виникають під час ведення фондово-облікової документації музейних колекцій давньої артилерії. Обґрунтовано висновок про шляхи та можливі вирішення завдань сучасних музеїв під час збереження та експонування артилерії XІV–XVIІІ ст.

Розглянуто проблему актуалізації ролі музейної комунікації в сучасному глобалізованому суспільстві. Виокремлено та узагальнено чинники, які визначають нові підходи й форми взаємодії музею із публікою, забезпечуючи широке впровадження сучасних інформаційно-комунікативних технологій, модернізацію змісту експозиції, розширення спектру й підвищення якості музейних послуг. З’ясовано потенціал впровадження комунікативного підходу в музеології й музейному проектуванні, що дає можливість застосовувати в практиці музею нові медіа та технології інтерпретації та сприйняття експозиції.