людина

Гарасимів Т. З., Голинська М. І. Правова детермінація поведінки: історико-теоретичний вимір

Досліджено  особливості  поняття  поведінки,  сутнісний  зміст  якої  на  сучасному
етапі  трансформації  суспільства  розкривається  через  такі  категорії  і  поняття,  як
«людина»,«соціум»,«діяльність»,«суспільні»  і«виробничі  відносини»,«суспільне
життя»,«особистість»  тощо.  Поведінку  розглянуто  як  сукупність  послідовних  учинків
або  систему  дій  людини,  як  практичну,  реальну  або  реалізовану  дію,  яка,  найперше,  є
різновидом  поведінки,  осмисленим  комплексом  учинків.  Доведено,  що  свідома, 

Теоретико-методологічні аспекти предмету права соціального забезпечення

Наявність  сьогодні  в  правовому  дискурсі  значної  кількості  наукових  підходів
щодо  визначення  предмету  права  соціального  забезпечення  є  невиправданою,  оскільки
неможливо  визначати  універсальний  критерій  для  відмежування  цієї  галузі  права  від
збіжних  галузей  права.  На  нашу  думку,  відносини,  які  складають  предмет  права
соціального  забезпечення  в  основній  своїй  кількості  мають  матеріальний  характер,  а
також і не матеріальний, хоча і дотичний до матеріального, адже всі відносини пов’язані

Концепт прав людини: філософсько-правовий дискурс антитетичних позицій

Теоретичне розуміння та філософське осмислення всіх правових феноменів
розпочалося з традиційного поділу права на позитивне і природне, відтак вони у
загальній свідомості вважаються певними антиподами, які разом з тим є практично
найбільш значущими типами праворозуміння. Нам вдалося простежити те, що саме
інтенсивний розвиток гуманістичних ідей у контексті нових політичних та економічних
тенденцій обумовив виникнення доктрини “природних прав людини”. Дедалі більше
серед широкого загалу набирала популярності твердження про те, що кожен індивід уже

Детермінація дефініції поведінки:теоретико-правовий вимір

Досліджено особливості поняття поведінки, сутнісний зміст якої на сучасному етапі трансформації суспільства розкривається через такі категорії і поняття, як “людина”, “соціум”, “діяльність”, “суспільні” й “виробничі відносини”, “суспільне життя”, “особистість” тощо. Поведінку розглянуто як сукупність послідовних учинків або систему дій людини, як практичну, реальну або реалізовану дію, яка, найперше, є різновидом поведінки, осмисленим комплексом учинків.

Індивідуальність у системі соціальних зв'язків: філософсько-правовий аспект

На філософсько-правовому рівні проаналізовано дефініцію індивідуальності у системі соціальних зв’язків. З’ясовано, що індивідуальність – одна з основних властивостей особистості, її суттєва характеристика, яка визначається за формою та способом буття людини як суб’єкта свідомої діяльності. Доведено, що формування особистості визначається історично системою суспільних відносин, культурою певної епохи, яку вона поступово опановує під час суспільної життєдіяльності. Від того, які саме соціальні чинники формують особистість, залежать і її індивідуальні риси.

Розвиток особистості в системі соціальних спільнот: загальне в індивідуальному

У статті простежено та науково висвітлено розвиток особистості в системі соціальних спільнот, визначено загальне в індивідуальному. З’ясовано проблему особистості як індивідуальності у контексті порівняння категорій “індивідуальність” та “особистість”. Доведено, що розвиток особистості, розкриття її індивідуальності – це розвиток загальносуспільного в індивідуальному і через нього зростання багатства та розмаїття її духовного світу, розвиток ініціативи і творчих здібностей.

Методологічні домінанти правової антропології

У статті визначено методологічні засади формування правової антропології. На основі аналізу предметної специфіки філософсько-правового знання ґрунтовно проаналізовано функції юридичної антропології. Визначено, що правова антропологія – це наука про людину як соціальну істоту в її правових проявах, вимірах, характе¬ристиках, яка вивчає правові форми громадського життя людей від старовини до сьогодення.

Проблема девіацій у правовій системі соціокультурних змін

У статті на основі ґрунтовного аналізу наукових праць висвітлено проблему девіацій у правовій системі соціокультурних змін. З’ясовано, що феномен девіантності амбівалентний за своєю природою і може означати як негативні, так і позитивні соціальні зміни. У науковій літературі відхилення поділяють на первинні та вторинні. Ті з них, що з погляду суспільства є незначними, вважаються первинними, а суб’єкти, котрі їх учиняють, не кваліфікуються як девіанти, бо не порушують соціальних норм.

Девіантна поведінка в умовах постмодерну: філософсько-правові детермінанти

У статті ґрунтовно проаналізовано філософсько-правові детермінанти девіантної поведінки в умовах постмодерну. Під час дослідження проведено паралелі між природними та суспільними явищами, а також між їх власними частинами, зокрема зосереджено увагу на тотожності між ними, абстрагуючись від певних відмінностей. Відзначено суперечливий характер взаємозв’язку соціальних норм і девіантних форм поведінки, який надає такому системному утворенню, як правопорядок. динамічного характеру.

Філософська концепція девіантності (кінець ХІХ – середина ХХ століття)

У статті окреслено основні напрями дослідження девіантності як соціального феномена в філософсько-правовому контексті. Відстежено еволюцію поведінки людини в філософсько-правовому дискурсі. Досліджено, що девіантна поведінка з часів виникнення суспільства завжди являла собою небезпеку для соціальної стабільності, загрозу для життя людей, соціумів, уважалася небажаним явищем, і суспільство намагалося попереджувати та, по можливості, блокувати небажані форми людської життєдіяльності.