Введення елементів геоінформаційних технологій у процес інтерпретації аномалій поля сили тяжіння привело до можливості побудови тривимірних густинних моделей земної кори довільної детальності. Дані моделі відповідають критеріям Адамара. Отримані результати дозволили виявити нові і підтвердити раніше відомі закономірності.
На основі аналізу та узагальнення усієї наявної геолого-геофізичної інформації, накопиченої за минулі 50 років, і даних буріння Онезької параметричної свердловини викладено сучасні уявлення про глибинну будову земної кори Онезької структури та її облямування. Узагальнення та комплексна інтерпретація накопичених даних геології, тектоніки, геофізики та мінерагенії дали змогу виявити нові деталі глибинної будови земної кори цієї території, уточнити її склад, можливу геологічну природу та геодинамічні умови її формування.
Висвітлено результати вивчення напружено-деформованого стану земної кори в Чаткальській гірській зоні західного Тянь-Шаню. У першому наближенні оцінено основні та палеонапруження для окремих ділянок регіону. Для аналізу напружень використано методи математичного моделювання, тектонофізичний метод реконструкції полів напружень і метод відновлення напружень за механізмами землетрусів.
Методом порівняння експериментальних даних з лабораторного вивчення пружно-густинних характеристик гірських порід (Vp, Vs, ρ) залежно від тиску і температури, що змінюються за програмами, відповідними їхньому розподілу з глибиною для конкретного регіону, і матеріалів глибинного сейсмічного зондування встановлено, що в земній корі на глибинах 3–25 км існують зони знижених швидкостей (хвилеводи) термодинамічної природи.
11 березня 2011 р. біля східного узберіжжя о.Хонсю відбувся мега-землетрус з моментною магнітудою Mw = 8.9. Проведені дослідження дозволили отримати нові дані про особливості поля тектонічних напружень, що діяли перед землетрусом 11 березня 2011 р. та після нього у Японії. Реконструкція поля тектонічних напружень виконувалася на основі методів катакластичного аналізу сукупностей механізмів вогнищ землетрусів.
В статті представлено двовимірну числову модель термічної структури земної кори і верхньої мантії в Карпатському регіоні, побудовану на основі нових сейсмічних даних вздовж профілю Добре-3 (PANKACE) від Східно-Європейського кратона (СЄК) до Панонського басейну (ПБ). Розподіл теплових потоків і температури в земній корі можна пояснити структурою літосфери і кайнозойскою тектоно-магиптичною активністю.
3D моделі земної кори, побудовані гравіметричними методами для окремих ділянок Північного Сходу Росії дали змогу на кількісній основі простежити закономірності в розподілі гіпоцентрів землетрусів відносно густинної межі розшарування. Встановлені закономірності мають аналогічний характер для територій з різною сейсмічною активністю: гіпоцентри тяжіють до зон різкої зміни рельєфу густинної межі розшарування, розташовуючись переважно вище цієї межі. Землетруси, зафіксовані глибше цієї межі, мають енергетичний клас K9.
Наведено результати просвічування структури земної кори фоновими мікросейсмами за двома профілями в межах Онезького півострова. Дослідження проведені методом мікросейсмічного зондування (ММЗ). Виявлено структурні неоднорідності геологічного середовища, що задовільно узгоджуються з відомими геолого-геофізичними даними.
На основі нових даних про глибинну будову земної кори та верхньої мантії для палеогеодинаміки запропонована модель плейтектонічного розвитку зони переходу північного узбережжя Охотське море – Євразія. Показано роль террейнів Охотськоморської мікроплити в розвитку палеосубдукції та її закривання та виникненні Охотсько-Чукотського вулканогенного поясу. На прикладах продемонстровано , що зони субдукції акумулюють значну біомасу, а термодинамічні умови є сприятливим фактором для перетворення у вуглеводні, що створює передумови для утворення нафтогазових родовищ.
Мета. Метою досліджень є оцінка параметрів сейсмодислокацій на прикладі сильних землетрусів на Туранській плиті і прилеглій до неї гірській частині Західного Тянь-Шаню, а також встановлення зв’язку між магнітудами і довжинами розривів у плейстосейстових зонах. Методика. Методика ґрунтується на аналізі сучасних і палеосейсмодислокацій, виявлених за макросейсмічних обстежень епіцентральних зон сильних тектонічних землетрусів, з реалізацією емпіричних оцінок, а також з виявленням основних і палеонапружень.