державне управління

Розглянуто питання управління бюджетними коштами в умовах децентралізації у контексті нових підходів до методики його здійснення. На основі ґрунтовного та всебічного аналізу управління бюджетними коштами визначено низку удосконалень, які можуть бути застосовані з огляду на сучасний стан розвитку міжбюджетних відносин та законодавче забезпечення функціонування об’єднаних територіальних громад місцевого самоврядування загалом. Означено характерні особливості кожного з удосконалень та окреслено порядок їх застосування для управління бюджетними коштами.

Проаналізовано Національну доповідь «Цілі сталого розвитку України» (2017 р.) у контексті публічного управління з позиції біоетики. У стислому вигляді висвітлено 17 інноваційних тез щодо різних напрямків розвитку суспільства — від подолання голоду в світі до вирішення глобальних екологічних та кліматичних проблем, які стосуються Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Перетворення нашого світу: Порядок денний в області сталого розвитку на період до 2030 року», прийнятої 25 вересня 2015 р.

Обґрунтовано необхідність узгодження компетенцій органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади для забезпечення ефективного публічного управління як важливого фактора успішної реалізації стратегічного курсу на впровадження в Україні європейських стандартів життя. Проаналізовано систему компетенції органів публічної влади в аспекті забезпечення узгодженості управлінського впливу суб’єктів державної, самоврядної та громадської влад на розвиток суспільних процесів в умовах децентралізації та реформування державного управління.

Розкрито сутність та види спеціальних економічних зон. Наведено міжнародний та вітчизняний досвід їх функціонування. Узагальнено проблеми державного управління розвитком спеціальних економічних зон в Україні. Доведено, що у вітчизняного уряду є всі важелі, щоб запобігти цим проблемам і відновити функціонування спеціальних економічних зон для покращення інвестиційного клімату в Україні.

Актуалізовано увагу на питанні спільної управлінської діяльності громадських інституцій та органів державної влади. Запропоновано власну модель консенсусного громадсько-державного управління, в якій провідну роль відведено громадським організаціям. Конкретизовано стан розвитку взаємин держави і суспільства, означено перспективи участі громадян у прийнятті суспільно значимих рішень, у еволюції громадянського суспільства.

Проаналізовано основні чинники впливу у системі соціальних детермінант. Доведено, що пріоритетними за силою впливу на розвиток публічного управління є соціокультурні чинники. Розроблено авторську модель соціокультурної матриці відповідно до синергетичної моделі розвитку суспільства як відкритої системи. Обґрунтовано вагомість таких соціокультурних чинників на розвиток публічного управління: історичний чинник, ментальність, колективна пам’ять, національно-культурна ідентичність; світогляд із ціннісною системою координат, громадянська культура, економічна активність, соціальний капітал.

Розкрито сутність маркетингових інструментів залучення інвестицій у територіальні громади. Сформовано рекомендації для територіальних громад щодо використання інструментів маркетингу для покращення інвестиційного клімату на місцевому рівні.

Розглянуто актуальні питання з трансформації правового забезпечення управління людськими ресурсами державної служби. Проаналізовано основні нормативно-правові акти, які регулюють правовідносини в сфері державного управління людськими ресурсами. Виявлено недоліки й запропоновано шляхи вдосконалення нормативно-правового забезпечення управління людськими ресурсами в системі державної служби України.

Розглянуто теоретичні підходи до розуміння сутності міжкультурної комунікації в  публічному управлінні. Проаналізовано основні підходи науковців щодо розуміння сутності поняття міжкультурної комунікації дослідниками у науковій літературі та зроблено їх узагальнення. Представлено взаємозв’язок міжкультурної комунікації з іншими науками та світоглядними відходами. Здійснено оцінку різних аспектів міжкультурної комунікації.

Акцентовано увагу на особливостях виборчої кампанії до місцевих рад у контексті сучасних викликів (електоральних вподобань, популістських слоганів, політичних інгредієнтів бренду). Звернено увагу на  програми політичних партій  та ідеологій і їх місце у  соціально-політичному житті українського суспільства. Зауважено, що, на відміну від традиційних ідеологічних систем, популізм залежить від особливостей різних національних політичних культур, конкретної сукупності обставин соціально-економічного та політичного життя певної країни.