державне управління

Проаналізовано національну політику держави щодо функціонування системи екстреної медичної допомоги, зокрема її підсистеми — санітарної авіації. Розглянуто досвід різних регіонів України щодо відродження системи надання екстреної медичної допомоги засобами санітарної авіації. Досліджено також підходи до вирішення цієї проблеми з боку державних органів, громадянського суспільства, комерційних структур. Виокремлено існуючі юридичні колізії у правовому механізмі державного управління національною системою охорони здоров’я і запропоновано шляхи їх вирішення.

Проаналізовано основні чинники впливу популізму на публічне управління в історичному аспекті. Доведено, як свідчить досвід, що популізм завжди займав особливе місце в реалізації програм політичних лідерів та партій і їх взаємозв’язок з публічним управлінням. Зазначено, що популізм залишається актуальним феноменом соціально-політичного життя багатьох країн світу. Здійснюючи значний вплив на політику країн із порівняно малим досвідом функціонування демократичних інститутів, популізм досить помітно виявляє себе у сучасному політичному просторі «старих» демократій.

Досліджено стан Інтернет-представництва громадських організацій середнього медичного персоналу в розрізі областей України. Проаналізовано відображення діяльності таких громадських організацій на офіційних сайтах УОЗ/ГУОЗ і/або облдержадміністрацій. Детальніше розглянуто діяльність громадського об’єднання «Львівська обласна асоціація медичних сестер» (ГО «ЛОАМС») як типового представника таких організацій.

Проведено теоретико-методологічний аналіз сутності та основних концепцій побудови ефективної держави. Охарактеризовано її як нову якість державної організації суспільства. Здійснено теоретичну ідентифікацію ефективної держави, представлену різними національними школами. Розкрито концептуальні й методологічні суперечності щодо її розуміння. Охарактеризовано основні проблеми, які характерні для побудови ефективної держави в межах національних дослідницьких шкіл. Розкрито методологічні аспекти щодо конкретизації її структурних елементів.

Здійснено обґрунтування необхідності формування комунікативної системи публічного управління як способу забезпечення координованості діяльності суб’єктів державної, самоврядної, громадської, медійної влад щодо управління суспільними процесами. Визначено теоретико-методологічні засади становлення комунікативної системи публічного управління та розроблено її структурно-функціональну модель.

Розглянуто питання управління бюджетними коштами в умовах децентралізації у контексті нових підходів до методики його здійснення. На основі ґрунтовного та всебічного аналізу управління бюджетними коштами визначено низку удосконалень, які можуть бути застосовані з огляду на сучасний стан розвитку міжбюджетних відносин та законодавче забезпечення функціонування об’єднаних територіальних громад місцевого самоврядування загалом. Означено характерні особливості кожного з удосконалень та окреслено порядок їх застосування для управління бюджетними коштами.

Проаналізовано Національну доповідь «Цілі сталого розвитку України» (2017 р.) у контексті публічного управління з позиції біоетики. У стислому вигляді висвітлено 17 інноваційних тез щодо різних напрямків розвитку суспільства — від подолання голоду в світі до вирішення глобальних екологічних та кліматичних проблем, які стосуються Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Перетворення нашого світу: Порядок денний в області сталого розвитку на період до 2030 року», прийнятої 25 вересня 2015 р.

Обґрунтовано необхідність узгодження компетенцій органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади для забезпечення ефективного публічного управління як важливого фактора успішної реалізації стратегічного курсу на впровадження в Україні європейських стандартів життя. Проаналізовано систему компетенції органів публічної влади в аспекті забезпечення узгодженості управлінського впливу суб’єктів державної, самоврядної та громадської влад на розвиток суспільних процесів в умовах децентралізації та реформування державного управління.

Розкрито сутність та види спеціальних економічних зон. Наведено міжнародний та вітчизняний досвід їх функціонування. Узагальнено проблеми державного управління розвитком спеціальних економічних зон в Україні. Доведено, що у вітчизняного уряду є всі важелі, щоб запобігти цим проблемам і відновити функціонування спеціальних економічних зон для покращення інвестиційного клімату в Україні.

Актуалізовано увагу на питанні спільної управлінської діяльності громадських інституцій та органів державної влади. Запропоновано власну модель консенсусного громадсько-державного управління, в якій провідну роль відведено громадським організаціям. Конкретизовано стан розвитку взаємин держави і суспільства, означено перспективи участі громадян у прийнятті суспільно значимих рішень, у еволюції громадянського суспільства.