юридична аргументація

Аргументовано, що діючі правові норми тісно пов'язані і є послідовними, тобто набувають властивість узгодженості, яке законодавчо вводиться в закон. Встановлено, що позитивне право - це не що інше, як система правових норм, що діють в суспільстві. Законодавчий орган при встановленні нових правових норм обов'язково координує їх з уже діючими. Незалежно від цього, ізольовані від інших аналогічних правових норм єдиного порядку, правові норми не можуть бути реалізовані поза системою регулювання, і їх внутрішній потенціал не буде затребуваний.

У статті вивчено проблему виокремлення та особливостей видів аргументації в судовому процесі. Досліджено базові знання та навички, якими повинен володіти мовець для ефективного аргументування. З’ясовано фактори, які впливають на цей процес. Визначено місце підготовки та вміння оперувати інформацією як ключових агентів, які впливають на результативність аргументації в судовому процесі, зважаючи на його специфіку. Вивчено макроструктурні елементи аргументативного дискурсу, їх взаємозав’язки та особливості застосування.

У статті досліджено проблематику аргументативної практики у юридичній діяльності. Акцент зроблено на вивченні вимог до мовців як суб’єктів судового процесу. З’ясовано фактори, які впливають на ефективність аргументування, а саме: комунікативні навички та здібності, знання, уявлення, ціннісна система мовця, емоційний та психологічний стан, соціальний статус та роль у суспільстві. Вказано на вплив цих чинників на визначення тактики та стратегії аргументування та відбору аргументів.

У статті досліджено питання становлення вітчизняної юридичної аргументації на засадах правової традиції. Акцент зроблено на проблемі відходу від радянської правової спадщини. Визначено основні чинники, які вплинули на відтермінування процесу становлення юридичної аргументації саме в Україні. З’ясовано вплив юридичного позитивізму на формування її особливостей, формулювання принципів права. Вивчено позитивні та негативні фактори впливу на стаChornobayновлення теорії юридичної аргументації на початку існування незалежної української держави.

З’ясовуються особливості засадничих принципів юридичної аргументації, що впливають на сфери їх застосування.
Окремий акцент зроблено на походженні різних принципів юридичної аргументації. Базові принципи аналогічні загальнонауковим, але видозмінені задля задоволення потреб юридичної аргументації. Ці принципи мають морально-етичну основу, що спричиняє певну свободу їх інтерпретації та застосування, але у той же час існують критерії, які визначають ступінь реалізації цих принципів в кожному окремому випадку.

Поширення діалектичного підходу до юридичної аргументації засвідчує доконаний факт послаблення юридично-позитивістського сприйняття у загальноприйнятій доктрині права на користь природно-правової концепції праворозуміння. У зв’язку з цим розглянуто філософсько-правові теорії суб’єктивізму, ірраціоналізму та волюнтаристського лібералізму, які розкривають сутнісний зміст юридичної аргументації у сучасному праві. З позиції суб’єктивізму важливою є первинність природних прав людини, а закон є лише формалізованим вираженням цих прав, або нормативною моделлю поведінки.

Схарактеризовано історію зародження теорії юридичної аргументації в філософії
Давньої Греції, розкриваються передумови та причини її появи та розвиту.
Проаналізовано софістику та її вплив на практику юридичної аргументації в античному
судочинстві, внесок Платона та Аристотеля на формування загальних теоретичних
основ аргументації, зокрема, у логіці та риториці, а також їх подальший розвиток та
вдосконалення у римському праві (на основі поглядів Цицерона та Сенеки Старшого).

У працях дослідників “Руська Правда” постає як нормативно-правовий
акт або навіть звод законів. Існують думки про “Руську Правду” як про звод
звичаїв або зведення судових прецедентів. Розкрито питання про правову природу
першого кодексу українського права та інституалізацію юридичної аргументації.